Період формації - це цінний дар, який дає нам Бог, щоб пізніше ми служили нашим ближнім,
або яким має бути священик. Молитва Папи Венедикта XVI з студентами Папських університетів
Риму
У п’ятницю, 4 листопада 2011 р., Святіший Отець Венедикт XVI зустрівся на спільній
молитві зі студентами Папських римських університетів. Він очолив відправу вечірні
та виголосив проповідь. У контексті 70-річчя Папської Інституції дбання про священичі
покликання, Римський Архиєрей говорив про місію пастирів у Церкві. Зрештою, значну
частину студентів Папських вищих навчальних закладів становлять семінаристи та священики.
Однак, за словами Святішого Отця, також богопосвячені особи та миряни «можуть знайти
в цих думках корисні елементи для того, щоб з якнайбільшою користю провести період
перебування у Вічному Місті».
На початку проповіді Венедикт XVI пригадав, що
своїм Апостольським Листом Motu proprio «Cum Nobis», сімдесять років тому Папа Пій
ХІІ створив Папську Інституцію в справах священичих покликань, що також дало початок
численним душпастирським й молитовним ініціативам в усьому світі.
На місію
священиків Папа запропонував подивитися у світлі Першого Послання святого Петра, уривок
з якого прозвучав під час богослуження. «Тож пресвітерів з-поміж вас заклинаю, я –
сам теж пресвітер і свідок мук Христових і співучасник слави, що має об'явитись: Пасіте
довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-Божому;
не для лихого зиску, а доброхіть, і не як пануючі над вибраними, але бувши зразком
для стада» (1Пт 5,1), – пише святий апостол Петро. Його заклик випливає з особистих
стосунків з Ісусом. Він також висловлює свою взаємну солідарність з пастирями у служінні.
«Пасти Христове стадо є їхніми спільними покликанням та місією, а тому вчиняє їх особливо
зв’язаними між собою, тому що вони з’єднані з Христом окремими узами», – зазначив
Венедикт XVI, пригадуючи, що й сам Ісус неодноразово порівнював Себе до Пастиря.
Як
зауважив Святіший Отець, коментуючи слова святого Петра, покликання до апостоляту
живе завдяки особистим стосункам з Христом, які живляться витривалою молитвою та надихаються
прагненням ділитися отриманим посланням і досвідом віри. Апостол вказує на три основні
елементи, якими виражається ця співзвучність священичого життя з Христом. Ними є бажання
співпрацювати з Ісусом для поширення Божого Царства, безкорисливість та служіння.
Насамперед,
у покликанні до священства є зустріч з Ісусом та захоплення Його словами, вчинками
та особою, – вів далі Папа. «Бог Отець, – сказав він, – послав відвічного Сина у світ,
щоб здійснити Свій план спасіння. Ісус Христос установив Церкву, щоб наслідки спасіння
поширилися в часі. Священиче покликання має своє коріння у цій дії Отця, здійсненій
у Христі через Святого Духа». Також слід пам’ятати, наголосив Святіший Отець, що до
священства входиться через Святу Тайну, через рукоположення, а це означає відкритися
на Божу дію та дарувати Йому себе самого. Покликання не є плодом особливих заслуг,
але є даруванням, яке слід прийняти та відповісти на нього, посвячуючись не якомусь
особистому проектові, але Божому, згідно з Його волею. «Ми, як священики, ніколи не
повинні забувати про те, що єдиним сходженням до служіння є не шлях успіху, але –
хреста», – сказав Венедикт XVI, додаючи що саме з цього аспекту випливає також те,
що бути священиком означає бути слугою через приклад свого життя.
Підсумовуючи,
Папа зазначив, що хоч його слова були звернені до священиків, важливим для усіх є
«навчитися дедалі більше “перебувати” з Господом, щоденно, на особистій зустрічі із
Ним, щоб дозволити Його любові захопити й полонити нас та бути благовісниками Його
Євангелія; важливо намагатися в житті великодушно іти не за своїм проектом, але за
тим, який Бог має для кожного, узгоджуючи свою волю з Господньою; важливо приготуватися,
також шляхом серйозного й старанного навчання, до служіння Божому людові через завдання,
які будуть доручені».
«Дорогі друзі, – побажав Венедикт XVI, – у глибокому
спілкуванні з Господом, добре переживіть цей період формації: це – цінний дар, який
вам подає Господь, особливо тут, у Римі, де зовсім по-особливому можна вдихнути вселенскість
Церкви».