Період формації - це цінний дар, який дає нам Бог, щоб пізніше ми служили нашим ближнім, або яким має бути священик. Молитва Папи Венедикта XVI з студентами Папських університетів Риму

У п’ятницю, 4 листопада 2011 р., Святіший Отець Венедикт XVI зустрівся на спільній молитві зі студентами Папських римських університетів. Він очолив відправу вечірні та виголосив проповідь. У контексті 70-річчя Папської Інституції дбання про священичі покликання, Римський Архиєрей говорив про місію пастирів у Церкві. Зрештою, значну частину студентів Папських вищих навчальних закладів становлять семінаристи та священики. Однак, за словами Святішого Отця, також богопосвячені особи та миряни «можуть знайти в цих думках корисні елементи для того, щоб з якнайбільшою користю провести період перебування у Вічному Місті».

На початку проповіді Венедикт XVI пригадав, що своїм Апостольським Листом Motu proprio «Cum Nobis», сімдесять років тому Папа Пій ХІІ створив Папську Інституцію в справах священичих покликань, що також дало початок численним душпастирським й молитовним ініціативам в усьому світі.

На місію священиків Папа запропонував подивитися у світлі Першого Послання святого Петра, уривок з якого прозвучав під час богослуження. «Тож пресвітерів з-поміж вас заклинаю, я – сам теж пресвітер і свідок мук Христових і співучасник слави, що має об'явитись: Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-Божому; не для лихого зиску, а доброхіть, і не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада» (1Пт 5,1), – пише святий апостол Петро. Його заклик випливає з особистих стосунків з Ісусом. Він також висловлює свою взаємну солідарність з пастирями у служінні. «Пасти Христове стадо є їхніми спільними покликанням та місією, а тому вчиняє їх особливо зв’язаними між собою, тому що вони з’єднані з Христом окремими узами», – зазначив Венедикт XVI, пригадуючи, що й сам Ісус неодноразово порівнював Себе до Пастиря.

Як зауважив Святіший Отець, коментуючи слова святого Петра, покликання до апостоляту живе завдяки особистим стосункам з Христом, які живляться витривалою молитвою та надихаються прагненням ділитися отриманим посланням і досвідом віри. Апостол вказує на три основні елементи, якими виражається ця співзвучність священичого життя з Христом. Ними є бажання співпрацювати з Ісусом для поширення Божого Царства, безкорисливість та служіння.

Насамперед, у покликанні до священства є зустріч з Ісусом та захоплення Його словами, вчинками та особою, – вів далі Папа. «Бог Отець, – сказав він, – послав відвічного Сина у світ, щоб здійснити Свій план спасіння. Ісус Христос установив Церкву, щоб наслідки спасіння поширилися в часі. Священиче покликання має своє коріння у цій дії Отця, здійсненій у Христі через Святого Духа». Також слід пам’ятати, наголосив Святіший Отець, що до священства входиться через Святу Тайну, через рукоположення, а це означає відкритися на Божу дію та дарувати Йому себе самого. Покликання не є плодом особливих заслуг, але є даруванням, яке слід прийняти та відповісти на нього, посвячуючись не якомусь особистому проектові, але Божому, згідно з Його волею. «Ми, як священики, ніколи не повинні забувати про те, що єдиним сходженням до служіння є не шлях успіху, але – хреста», – сказав Венедикт XVI, додаючи що саме з цього аспекту випливає також те, що бути священиком означає бути слугою через приклад свого життя.

Підсумовуючи, Папа зазначив, що хоч його слова були звернені до священиків, важливим для усіх є «навчитися дедалі більше “перебувати” з Господом, щоденно, на особистій зустрічі із Ним, щоб дозволити Його любові захопити й полонити нас та бути благовісниками Його Євангелія; важливо намагатися в житті великодушно іти не за своїм проектом, але за тим, який Бог має для кожного, узгоджуючи свою волю з Господньою; важливо приготуватися, також шляхом серйозного й старанного навчання, до служіння Божому людові через завдання, які будуть доручені».

«Дорогі друзі, – побажав Венедикт XVI, – у глибокому спілкуванні з Господом, добре переживіть цей період формації: це – цінний дар, який вам подає Господь, особливо тут, у Римі, де зовсім по-особливому можна вдихнути вселенскість Церкви».