Серед ночі страждань не забуваймо, що Господь завжди з нами. З Папою Венедиктом ХVІ на загальній аудієнції (12 жовтня 2011)

«Господь Бог чинить чудеса в історії людства», – цими словами можна підсумувати зміст катехизи Папи Венедикта ХVІ під час загальної аудієнції, яка у середу 12 жовтня зібрала на площі святого Петра у Ватикані десятки тисяч прочан з усього світу. Святіший Отець поділився роздумами над 126 (125) псалмом, що є радісною молитвою подяки Господеві за великі діла, які Він вчинив Своєму народові. Ось цей псалом:

"Коли Господь повернув сіонських бранців, немов би сон ми бачили, так було з нами.
Тоді уста наші сповнилися сміху, і радости – язик наш. Тоді проміж народами загомоніли: «Велике діло вчинив Господь над ними!»
Велике діло вчинив Господь над нами, – ми раділи.
Поверни, о Господи, наших бранців, немов потоки на спраглу землю.
Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати".

Іде з плачем, іде, несучи мірку зерна. Повертається додому радий, несучи снопи з собою».
Псальмоспівець з радістю і вдячністю пригадує повернення ізраїльського народу з вавилонської неволі. Цей історичний факт в традиції ізраїльського народу був символом навернення, поновного повернення до віри, до покладання на Господа, усвідомлюючи велич Його милосердя, що дозволяє Його наново прославляти. На людське терпіння Господь відповідає спасінням, наново повертаючи тим, що моляться, не тільки попередній стан, але збагачений і кращий. Господь Бог чинить чудеса в історії людства. Звершуючи діло спасіння, Він об’являється усім як Бог могутній і милосердний, що захищає пригнічених, не залишає без уваги благання убогих. Бог любить справедливість і Його любов’ю переповнена вся земля.

Також і в особистій історії кожної людини Господь Бог вчиняє чуда. Тому в нашій молитві ми повинні частіше звертати увагу на те, як Бог нас оберігає, провадить, допомагає. Тож і наша молитва переповниться вдячністю і наповнить радістю наші серця. Адже ми часто зосереджуємось на проблемах, на труднощах, і майже ніколи не спостерігаємо всього того добра, яке нам дарує Господь.

Друга частина 126 псалма переходить з історичних до богословських вимірів, впроваджує і представляє Боже спасіння, як діло, яке «вже» звершилось, але «ще не позначене остаточною повнотою». Порівняння з наводненням і розквітом пустелі, посівом та збором врожаю вказує на необхідність людини включитись у Боже діло. Повнота бажаного спасіння подається в образі зерна, кинутого в землю з довір’ям і сльозами внаслідок невпевненості у врожаї. День і ніч зерно кільчиться і зростає. Це є образом прихованої містерії життя. «Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати», – читаємо у псальмі, усвідомлюючи непропорційність між втомою посівних робіт і невимовною радістю збирання врожаю. Непропорційно малими щодо щедрості плодів, отриманих завдяки Божій благодаті, є зусилля засіву.

У світлі Нового Завіту, в Христовому таїнстві, ця думка є ще яснішою та промовистішою – віруючий є немов зерно, що впавши у землю, не вмирає, але дає щедрі плоди. «Цей псалом, – наголосив Венедикт ХVІ, – навчає нас, що у своїй молитві ми повинні завжди залишатись відкритими на надію і стійкими у вірі в Бога. Наша особиста історія, навіть якщо й часто позначена стражданням, невпевненостями, кризовими хвилинами, є історією спасіння. В Ісусі закінчується кожне наше вигнання, висушена кожна сльоза, у таїнстві Його Хреста смерть перетворена у життя так, як пшеничне зерно, яке руйнуючись у землі, стає колосом».
На закінчення загальної аудієнції, звертаючись до молоді, хворих та молодих подруж Папа окремо згадав Фатімську Богородицю, адже у четвер, 13 жовтня, припадає річниця Її останньої появи 1917 року в португальській місцевості Фатімі. Венедикт ХVІ ввірив небесній Матері молодь, щоб вона могла великодушно відповісти на Божий заклик, та побажав, щоб Марія була утішенням для хворих і супроводила молоді подружжя на початку їхнього сімейного життя.

Як і кожної середи, Святіший Отець коротко переказав зміст своєї катехизи іншими мовами, привітав більші групи прочан та уділив Апостольське благословення.