У Церкві жодне покликання не є маргінальним. Проповідь Папи Венедикта XVI в картузіянскому
монастирі в Серра-Сан-Бруно
«Церква та світ потребують вас», – з цими словами Папа Венедикт XVI звернувся до монахів
картузіянського монастиря в містечку Серра-Сан-Бруно, промовляючи до них під час вечірні.
Святіший Отець відвідав спільноту ввечері 9 жовтня 2011 р. в рамках одноденного візиту
до південноіталійського регіону Калабрії.
Під час проповіді Римський Архиєрей
наголосив на важливості для Вселенської Церкви картузіянського служіння. «Я прибув
сьогодні до вас, – сказав Венедикт XVI, – і бажаю, щоб ця наша зустріч підкреслила
глибокий зв’язок, який існує між святими Петром і Бруно, між пастирським служінням
єдності Церкви та затворницьким покликанням у Церкві. У дійсності, церковна спільнота
потребує внутрішньої сили».
“Fugitiva relinquere et aeterna captare”
– залишити проминаюче та намагатися вловити вічне. В цьому речення з листа святого
Бруно, за словами Папи, підсумована суть картузіянської духовності: глибоке прагнення
єдності життя з Богом, залишаючи усе інше. «Кожен монастир, – сказав він, – є оазисом,
в якому молитвою та роздумуваннями неустанно викопується глибока криниця, з якої черпається
“живу воду”, здатну погасити нашу найглибшу спрагу. Але картузія є спеціальним оазисом,
де тиша та самотність оберігаються з особливим дбанням», – зазначив Венедикт XVI,
додаючи, що візит Наступника святого Петра має на меті утвердити Орден у служінні,
яке, як ніколи раніше, важливе для сучасного світу.
Папа зауважив, що технологічний
прогрес вчинив людське життя зручнішим, але також – тривожнішим та бурхливішим. Міста
стали галасливими. Розвиток засобів комунікації поширив явище віртуальності, яка загрожує
опанувати дійсність. Наймолодші, що народилися вже в цій дійсності, здається, намагаються
заповнити кожен порожній момент дня музикою чи зображенням, практично, боячись відчувати
пустку. Багато людей вже не здатні довший час перебувати в тиші й на самоті. Усе це,
на думку Святішого Отця, вказує на картузіянську духовність, як на цінний дар для
Церкви та світу. Послання цього дару Венедикт XVI підсумував словами: «Віддаляючись
у самотність, людина, так би мовити, постає перед дійсністю у своїй наготі, виставляє
цю пустку, щоб досвідчити, натомість, Повноту, присутність Бога, найреальнішу з усіх
можливих дійсностей, яка виходить за межі виміру відчуттів». Монах, за словами Папи,
залишаючи усе, піддається самотності й тиші, для того, щоб жити тим, що є суттєве,
але саме завдяки цьому знаходить глибоке сопричастя зі співбратами, з кожною людиною.
Як
кожне покликання, також і це вимагає шляху, поступу протягом усього життя. «Не вистачить
відійти в місце, як оце, щоб навчитися перебувати в Божій присутності, подібно, як
у подружжі не вистачить самого звершення Святої Тайни, щоб насправді стати одним цілим»,
– сказав Святіший Отець, пояснюючи, що кожне покликання в Церкві вимагає часу, трудів
та терпеливості, співпраці з Божою благодаттю, і саме в цьому полягає краса кожного
покликання: «дати Богові час діяти Святим Духом та своїй людськості – час формуватися
та зростати». «Іноді, в очах світу, – сказав Венедикт XVI, – виглядає неможливим усе
життя перебуватися в монастирі, але в дійсності, цілого життя заледве вистачає для
того, щоб увійти в цю єдність з Богом».
Папа зазначив, щоб прибув сюди, щоб
сказати спільноті, що Церква потребує їх, але й що вони потребують Церкви. «Ваше місце,
– сказав Венедикт XVI, – не є маргінальним: жодне покликання не є маргінальним серед
Божого народу. Усі ми є єдиним тілом, в якому кожен член важливий та має однакову
гідність і є невіддільним від цілісності».
Після завершення богослуження Святіший
Отець мав коротку зустріч зі спільнотою в монастирській трапезній. Він залишив запис
у книзі почесних гостей та відвідав одну з келій монастиря.