Завданням політики є шукання справедливості, а для об’єктивності просто голосу більшості не завжди достатньо. Слово Папи Венедикта XVI до німецьких парламентарів

Різні зустрічі Венедикта XVI в Берліні є частиною не лише Апостольського візиту Наступника Святого Петра, але також державного візиту Глави Ватиканської держави. Саме завдяки міжнародному статусові Держави-Міста Ватикану Католицька Церква має можливість встановлювати офіційні стосунки з різними державами та міжнародними організаціями, щоб представити своє суспільне вчення, основане на Євангелії та на християнському баченні людини. На запрошення Бундестагу Венедикт XVI зробив винятковий жест – виголосив промову до депутатів у залі Парламенту. Перед тим були лише дві такі зустрічі, коли блаженний Іван Павло ІІ промовляв в сесійних залах у Римі та Варшаві. Переважно, зустрічі Папи з парламентарями відбуваються спільно з іншими представниками світу політики та дипломатичного корпусу.

Промовляючи до німецьких депутатів, Римський Архиєрей представив християнське бачення суспільного життя сьогодення, заторкуючи глобальні питання, як також роль Європи та ситуацію в країні.

«Політика повинна бути дбанням про справедливість, створюючи, таким чином, передумови для миру», – наголосив Венедикт XVI, вказуючи на те, що шукання успіху, властиве кожному політикові, має бути підпорядковане критеріям справедливості та бажанню здійснювати закон. Це, на думку Папи, особливо актуальне сьогодні, коли людина здобула небачені раніше можливості і навіть є здатною знищити світ.

Але як відрізнити добро від зла, справжнє право від уявного? В більшості випадків, – зазначає Святіший Отець, – голос більшості може бути достатнім, але не тоді, коли йдеться про фундаментальні питання, які заторкують гідність людини. «Але те, що в стосунку до фундаментальних антропологічних питань є відповідним та може стати зобов’язуючим правом, сьогодні не є аж таким очевидним само по собі», – додав Венедикт XVI, саме на цьому прикладі пояснюючи роль християнства в політиці, яке «не нав’язувало державі та суспільству об’явлене право, правопорядок, який походить з об’явлення», але посилалось «на природу та розум, як до справжніх джерел права». Саме в цьому контексті зародилася західна юридична культура, яка й досі залишається визначальною для юридичної культури людства. І саме з цього, ще дохристиянського зв’язку між правом та філософією, відкрилася дорога до прийняття Декларації прав людини.

Однак, протягом останнього півстоліття ситуація змінилася. Ідея природного права сьогодні вважається радше католицькою доктриною, про яку не слід говорити поза католицьким середовищем. Причиною цього, на думку Святішого Отця, є позитивістське бачення природи й розуму, яке вважає, що між «бути» та «мусіти» існує прірва, тому з буття не може випливати обов’язок. Таке ставлення вважає природу набором об’єктивних даних, пов’язаних причинно-наслідковим зв’язком, який не має етичного характеру. Розум, натомість, ототожнюється виключно з науковою сферою.

У Європі в багатьох середовищах існує намагання покласти в основі формалізації права саме такий підхід, що, за словами Папи, призводить до втрати культурного обличчя та зародження радикальних і екстремістських течій. Позитивістський розум, який не здатний відчути щось поза тим, що є функціональним, «схожий до будівлі з залізобетону без вікон, в якому ми самі створюємо клімат та світло, не бажаючи отримати ці речі з просторого Божого світу», – зазначив Венедикт XVI, вказуючи на необхідність «наново навстіж відчинити вікна», що побачити обширність світу та навчитися це все належно вживати.

Але як може розум віднайти свою велич, та так, щоб не скотитись в ірраціональність? На прикладі екологічного руху, який пригадує про те, що земля має свою гідність, Папа вказав на існування «екології людини», на те, що й людина має певну природу, якою не може маніпулювати на свій розсуд. «Вона є духом та волею, але є також природою, а її воля є правильною лише тоді, коли вона прислухається до природи, її шанує і приймає себе саму такою, якою є, погоджується на те, що не створила себе саму. Саме так і лише так здійснюється справжня людська свобода», – наголосив Венедикт XVI.

Святіший Отець підкреслив, що культурна спадщина Європи показує нам, що на основі переконання в існуванні Бога Творця розвинулись ідеї прав людини та рівності перед законом, пізнання недоторканості людської гідності й усвідомлення відповідальності за свої вчинки. «Культура Європи народилася через зустріч Єрусалиму, Афін та Риму – з зустрічі між вірою в Бога Ізраїля, філософським розумом греків та юридичним мисленням Риму», – зазначив Венедикт XVI, додаючи: «Через усвідомлення відповідальності людини перед Богом та визнання недоторканої гідності людини, кожної людини, ця зустріч утвердила критерії права, захистити які є нашим завданням у теперішньому періоді».