Псалом 22(21) – вияв непохитної віри також і тоді, коли здається що Бог покинув нас. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 14 вересня 2011

Під темою великого циклу повчань Святішого Отця Венедикта XVI, присвяченого молитві, є молитва Псалмами. Під час загальної аудієнції у середу, 14 вересня 2011 р., Папа поділився своїми роздумами про 22-й Псалом, який знайшов своє відображення також і в розповідях про Христові страсті «завдяки своєму подвійному вимірові упокорення та прославлення».

Цей псалом представляє постать переслідуваного та оточеного ворогами невинного, що «звертається до Бога з болісним голосінням, яке завдяки впевненості віри таємничо переходить у прославу». «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку», – голосить псалмоспівець. Здається, ніби Бог далеко, забув про свого слугу. Але молільник залишається витривалим, тричі призиваючи «мій Господи!», він вірить, що зв’язок з Богом не є перерваний. Як зауважив Венедикт XVI, перші слова цього псалма чуємо з уст Христа, розп’ятого на хресті. Покинутий усіма, Ісус взиває до Отця, але ці слова, як і у випадку псалмоспівця, не є криком безнадійності.

«На тебе покладались батьки наші: звірялись, і ти врятував їх». Той Бог, який, здається, далекий, це Той Самий Бог, милосердя Якого вибраний народ зазнавав протягом своєї історії. Тому псалмоспівець призиває непохитну віру своїх праотців. У подальших словах молільник визнає Божу присутність в кожній хвилині свого життя, а тому, не зважаючи на нібито Господнє мовчання, розпізнає її також і у хвилини болю.

«Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу... Спаси мене...». Це заклик, який, за словами Святішого Отця, відкриває небеса, тому що висловлює віру, впевненість, яка перевищує будь-який сумнів. Тому голосіння перемінюється у пісню подяки, приймаючи спасіння: «Я сповіщу моїм братам про твоє ім'я, хвалитиму тебе серед громади». Господь вирятував бідолаху, показав Своє милосердне обличчя. «Це – перемога віри, – зазначив Папа, – яка може перемінити смерть у дар життя, безодню болю в джерело надії.

Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Венедикт XVI, – цей Псалом привів нас на Голготу, до стіп Ісусового хреста, щоб знову пережити Його страсті та розділити животворчу радість воскресіння. Дозвольмо, щоб нас захопило світло пасхального таїнства, також і тоді, коли здається, що Бог відсутній, коли Бог мовчить, і за прикладом учнів з Емаусу, навчімося визнавати справжню дійсність, долаючи ілюзії та розпізнаючи шлях вивищення саме в упокоренні, повне виявлення життя саме у смерті, у хресті».