«Завдяки присутності Пресвятої Євхаристії як почувалася, немов у раю». Свідчення відомої італійської балерини Ліліани Козі

У неділю, 11 вересня 2011 р., урочистою Службою Божою в місті Анконі на центральному сході Італії, Папа Венедикт XVI закрив італійський XXV Національний Євхаристійний Конгрес, який там відбувався протягом восьми днів.

Євхаристійні Конгреси – це великі святкування, які пригадують нам про одну з найбільш хвилюючих правд християнської віри: про присутність Христа у Пресвятій Євхаристії. Святкові відправи, зустрічі, промови, зібрання – все це покликане звеличити цю Пресвяту Тайну. Такі святкування пригадують нам також і про незначні події та історії з нашого минулого, пов’язані з Пресвятою Євхаристією. Одну з таких історій хочемо сьогодні вам розповісти.

Мова йде про відому італійську балерину Ліліану Козі. Вона – зірка міланського оперного театру «Ла Скала» і московського театру «Большой», за її плечима роки тріумфів у найпрестижніших театрах світу. Ліліана Козі є також засновницею престижної Школи Балету в місті Реджіо Емілія. Однак, засоби масової інформації рідко проявляють до неї цікавість. А це тому, що вони вважають, ніби вона має великий недолік: вона – віруюча і практикуюча католичка. Вона завжди була такою – жінкою, закоханою у Христа. В молодому віці Ліліана вступила до мирянського руху Фоколяринів, і з цим рухом пов’язане все її життя.

У шістдесяті-сімдесяті роки минулого сторіччя Ліліана Козі пережила цікавий і неповторний досвід. Після закінчення навчання в міланському оперному театрі «Ла Скала», вона поїхала на стажування до Москви в театр «Большой». 1965 року відбувся її дебют у Кремлі, де вона танцювала «Лебедине озеро». Це був тріумф, вона завоювала прихильність вищих посадовців і публіки, а це в країні, яка вважалася батьківщиною класичного балету.

Після шаленого успіху Ліліана стала улюбленицею публіки і її часто запрошували до участі в довгих гастролях по Радянському Союзі. В ті часи іноземні балерини рідко виступали в Радянському Союзі, і то тільки з нагоди культурних обмінів та під суворим наглядом комуністичного режиму. І в той же час Ліліану Козі радянська публіка прийняла за свою. Її навіть обирали, щоб розпочинати новий балетний сезон у «Большому», такої честі раніше не удостоїлася жодна іноземка. У Москві і в усьому Радянському Союзі вона взяла участь у понад 150 виступах.

Коли Ліліана працювала в Москві, вона кожного ранку ходила на Службу Божу до церкви Св. Людовика при Французькому посольстві. В часи комуністичного режиму це була єдина у Москві відкрита католицька церква. Однак, під час гастролей вона не мала можливості увійти до храму, а тим більше – брати участь у Службі Божій та приймати Св. Причастя. Як ми добре знаємо, церкви були перетворені на музеї і склади. Балерина дуже страждала від цього.

Але невдовзі їй прийшли з допомогою. К’яра Любіх, засновниця мирянського руху Фоколяринів, відрядила до Ліліани супутницю, яка називалася Валє і мала особливий дозвіл насити зі собою Пресвяту Євхаристію. У невеликій сумці вона зберігала в дароносиці освячені гостії, і щоранку, у своїй кімнаті в готелі, вони молилися та приймали Св. Причастя. Таким чином, тоді, коли у всіх країнах Радянської імперії були закриті храми, Євхаристійний Христос пройшов довгий і неймовірний шлях її дорогами.

Ліліана Козі була улюбленицею вищих радянських посадовців, тож при різних нагодах вони запрошували її на виступи до Кремля. З Ліліаною і її подругою Валє завжди був Христос, утаєний у Пресвятій Євхаристії, таким чином, навіть якщо й приховано, Божий Син переступив поріг структури, яка була центром світового войовничого атеїзму. «Я з хвилюванням пригадую свої гастролі в Росії», – говорить Ліліана Козі, додаючи: «Завдяки тій особливій присутності Пресвятої Євхаристії, мені здавалося, що я живу в Раю».

Це життєве свідчення відомої італійської балерини хочу завершити словами Св. Терези від Дитятка Ісуса: «Якщо б люди знали про цінність Пресвятої Євхаристії, потрібно було б залучати служби правопорядку, щоб допомагали утримувати порядок при вході до церков».

Приготувала Світлана Духович