Хто приклякає перед Пресвятою Євхаристією, той не може бути байдужим до потреб ближнього. Папа Венедикт XVI з нагоди закриття італійського XXV Національного Євхаристійного Конгресу

У неділю, 11 вересня 2011р., Святіший Отець Венедикт XVI здійснив одноденну душпастирську подорож, 24-ту з черги в межах Італії. Він відвідав місто Анкону на Адріатичному узбережжі Італії, де очолив Службу Божу з нагоди закриття італійського XXV Національного Євхаристійного Конгресу. Ввечері Папа ще зустрінеться з сім’ями, священиками та нареченими.

Євхаристійне богослуження з нагоди закриття Національного Євхаристійного Конгресу Папа очолив на території Анконської корабельної верфі. На спільну молитву з наступником святого Петра у портовій зоні міста зібралося понад сто тисяч вірних.

«Найдорожчі брати й сестри, шість років тому, перша в моєму понтифікаті Апостольська подорож в межам Італії привела мене до міста Барі, на 24-й Національний Євхаристійний Конгрес. Сьогодні я прибув, щоб тут, у Анконі, урочисто закінчити 25-й. Дякую Господеві за ці насичені церковні хвилини, які зміцнюють нашу любов до Пресвятої Євхаристії та об’єднують нас навколо Пресвятої Євхаристії», – розпочав проповідь Венедикт XVI.

«Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» – говорили слухачі Ісусової проповіді про хліб життя та багато-хто відійшов від Нього. І, як зазначив Папа, така реакція притаманна також і нам, адже насправді прийняти цей дар означає зректися себе. Ці слова здаються нам жорстокими, бо дуже часто ми плутаємо свободу з відсутністю будь-яких зобов’язань, з переконанням у тому, що можемо усе робити самі, без Бога. І така ілюзія, за словами Святішого Отця, без зволікань приводить до розчарування, породжуючи неспокій та страх. «У дійсності, – сказав Венедикт XVI, – лише через відкритість на Бога, через прийняття Його дару, ми стаємо справді вільними, вільними від рабства гріха, який викривлює людське обличчя, та здатними служити справжньому добру ближніх».

Христове слово здається нам жорстоким також і тому, що людина часто піддається ілюзії, ніби вона може перемінити каміння у хліб. «Відсунувши Бога набік, або толеруючи Його лише як приватне рішення, яке не повинно впливати на громадське життя, певні ідеології намірялися організувати суспільство силою влади та економіки, – вів далі Папа. – Історія в драматичний спосіб показує нам, як спроба забезпечити всім розвиток, матеріальний добробут та хліб, оминаючи Бога та Його об’явлення, закінчилося тим, що людям було дано камінь замість хліба». Хліб, натомість, є плодом праці, що вказує на відповідальність, доручену нам, але передовсім – це плід землі, яка з висоти отримує сонце й дощ, є даром, про який ми повинні молитися, покірно промовляючи: «Отче, ... хліб наш насущний дай нам сьогодні».

Людина, за словами Святішого Отця, нездатна дати життя сама собі, без Бога, та може зрозуміти себе лише завдяки Богові та спілкуванню з Ним. Тому, першочерговим завданням є відновити першість Бога в нашому світі та нашому житті. Але з чого починати, щоб це здійснити? «З Пресвятої Євхаристії, – відповідає Венедикт XVI, – тут Бог стає настільки близьким, що стає нашою поживою, тут Він стає силою для долання часто тяжкого шляху, стає дружньою присутністю, яка перемінює». Під час Тайної Вечері переломивши хліб та поблагословивши чашу, Христос дарує Себе учням, передвіщаючи акт найвищої любові – смерті на хресті.

Однак, що означає в нашому щоденному житті ось це «розпочинати від Пресвятої Євхаристії, щоб ствердити першість Бога?» Папа пригадав, що святе Причастя «вириває нас з нашого індивідуалізму, передає нам дух умерлого та воскреслого Христа, єднає нас з ближніми в таїнстві сопричастя, яким є Церква», Пресвята Євхаристія «підтримує та перемінює ціле наше щоденне життя». Свідками того, як із причастя з Господом, з Пресвятої Євхаристії, народжується «нове та насичене взяття на себе відповідальності на всіх рівнях спільнотного життя, тобто народжується позитивний суспільний розвиток, в центрі якого є людська особа, особливо, бідна, убога чи хвора», є численні святі, якими багата двотисячолітня історія Церкви. «Живитися Христом, – сказав Венедикт XVI, – це дорога до того, щоб не залишатися байдужими до долі співбратів, але увійти у логіку любові та дару хресної жертви; хто уміє приклякнути перед Пресвятою Євхаристією, хто приймає Господнє Тіло, той не може серед звичного життєвого ритму не залишатися уважним до ситуацій, які не гідні людини, та вміє сам схилитися над потребами, вміє розламати свій хліб з голодним, поділитися водою зі спраглим, зодягнути нагого, відвідати хворого та ув’язненого». Саме тому, за словами Папи, Євхаристійна духовність є протиотрутою від егоїзму, яким часто наповнене наше життя, вона веде до відкриття безкорисливості та важливості стосунків з ближніми. Вона є душею церковної спільності, долаючи поділи та протиріччя. Євхаристійна духовність надає гідності кожному дневі та допомагає прийняти різні форми людських немочей, знаючи, що вони не знищують гідності людини.

«Як Пречиста Діва Марія, – закликав на завершення Святіший Отець, – ставаймо також і ми “лоном”, готовим нести Ісуса людині нашого часу, пробуджуючи в ній глибоке прагнення спасіння, яке походить лише від Нього».