Джулія. Життя – це впевненість (з «Мітингу за дружбу між народами» у Ріміні)

Cьогодні хочу розповісти вам історію однієї дівчинки, яка перемогла дуже важку хворобу. Історію Джулії розповіли її батьки, Ріккардо Рібера Д’Алкалà і Маріанджела Фонтаніні, та невролог дівчинки Бернард Дан під час цьогорічного „Мітингу за дружбу між народами”, який у серпні проходив в італійському місті Ріміні. Починаючи з сімдесятих років такі зустрічі у Ріміні, організовані католицьким рухом „Спільність і визволення”, проводяться щороку і їхня ціль - пізнати і розділити з іншими все те, що є гарного і доброго в сучасному суспільстві та культурі.

Джулії тепер 8 років і вона приносить світло і тепло в свою сім’ю. Хоча незадовго до її народження, внаслідок діагнозу плоду, лікарі радили батькам перервати вагітність. Маріанджела і Рікардо пояснювали, що діагноз хвороби плоду Джулії ні на мить не піддав сумніву їхнє рішення народити їхню третю дитину. Чоловік і жінка, які проживають у Брюсселі і працюють у Європарламенті, відмовилися бачити хворобу їхньої дитини як горе і вирішили прийняти її як „високошанованого гостя”. Наприкінці 2002 року, коли Маріанджела була на восьмому місяці вагітності, ультразвукове дослідження (УЗІ) показало поганий стан дівчинки. Лікар дав свій холодний вирок: в найгіршому випадку, Джулія матиме так зване „вегетативне” існування, у ще гіршому – помре відразу після народження. Жінці радили через три дні зробити аборт, але Маріанджела і Ріккардо послухали цей вирок і не відступили від свого рішення: Джулія народиться і житиме скільки Бог захоче.

„Спочатку ми запитували себе: чому це сталося саме нами, а не з іншими,” – розповідала Маріанджела – „Але врешті-решт цей досвід став для нас благодаттю і приводом для зросту”. Роди пройшли нормально, але незабаром після народження у Джулії почали виявлятись серйозні проблеми: вона не рухалася і не подавала голосу. Вкінці мужність Маріанджели і її чоловіка була винагороджена: їхній випадок привернув увагу багатьох давніх друзів, серед яких були два компетентні лікарі: Марілена Педрінацці, терапевт з реабілітації в Мілані, і професор Бернард Дан, невропсихіатр, директор університетської клініки в Брюсселі.

„Завдяки допомозі наших лікарів, Джулія навчилася спочатку повзати, потім повзти рачки і, нарешті, почала спинатись на коліна, – розповідала мама Маріанджела, – зараз вона спілкується трьома мовами і навіть навчилася кататися на лещатах...” „Ми переконані, – далі мовила вона, – що Джулія не є нашою, нам її тільки довірено і це прекрасний дар для нас, батьків, для її старших сестер і для всіх, хто її знає. Мені спадає на думку вислів Святого Апостола Павла: „Бог вибрав безсильних світу, щоб засоромити сильних” (1 Кор 1, 26-34)”.

Лікар-невролог професор Дан, який вважає себе невіруючим, зазначив: „Ми не можемо визначити все, виходячи тільки з генетичної спадщини. На розвиток впливають клітини, але також досвід і випадок. У випадку Джулії я не вживаю слово проблема, я надаю перевагу слову виклик”. Для батька Ріккардо, Джулія – це „добрий Господній задум” і він вважає, що „безглуздо сприймати щастя тільки як синонім здоров’я і досконалості”.

Журналіст і письменник Фабіо Кальвалларі розповів історію Джулії у своїй книзі „Живи. Історії чоловіків і жінок, сильніших від хвороби”. Він сказав під час зустрічі у Ріміні: „Джулія - не міф, і я не хочу перетворювати її батьків і тих, хто їм допомагає, у героїв. Ця історія вказує тільки на те, що людина створена для життя, і що смерть є проти бажання всіх людей, віруючих і невіруючих”. Письменник підкреслив також, що Джулія вижила не завдяки бельгійській санітарній системі (хоча вона є однією з найкращих в Європі), а завдяки людяності своїх батьків та її лікарів. „У нашому суспільстві, – вів далі Кальвалларі, – досить поширена ідея, що потрібно усунути всіх, хто не відповідає певним психофізичним стандартам, бо вони не змогли би бути щасливими.” На завершення цієї розповіді прозвучав такий висновок: „Дійсність важка і саме тут потрібно питати себе, чи ми слухаємо своє серце. Чим більше ми слухаємо його, тим більше ми переживаємо досвід впевненості”.

Пригадаємо, що „Мітинг за дружбу між народами” 2011 року проходив під гаслом „Існування стає безмежною впевненістю”. Кількість учасників перевищила 800 тисяч, а походили вони з 38 країн світу.

(приготувала Світлана Духович)