«Ніщо не ставити понад Христа». Папа Венедикт XVI про святого Венедикта Нурсійського

11 липня згідно з літургійним календарем Церкви латинського обряду – свято преподобного Венедикта Нурсійского, Покровителя Європи, який також є покровителем понтифікату теперішнього Римського Архиєрея. Вже під час своєї першої загальної аудієнції, яка відбулася 27 квітня 2005 року, Святіший Отець пригадував заклик свого Небесного покровителя «нічого не ставити понад Христа». «На початку свого служіння Наступником святого Петра, – сказав він, – прошу у святого Венедикта допомогти нам утримувати непохитним центральне місце Христа в нашому житті. Нехай Він завжди займає перше місце в наших думках і кожній нашій діяльності».

А у середу, 9 квітня 2008 року, постаті святого Венедикта, який жив у шостому столітті та своєю діяльністю спричинився до закладення культурних основ Європи, Папа присвятив цілу катезизу з нагоди загальної аудієнції.

На межі V та VI століть світ переживав велику кризу цінностей, спричинену упадком Римської імперії, нашестям нових народів та занепадом моралі, – пригадував Святіший Отець, додаючи, що життя і діяльність святого Венедикта, особливо його «Чернече правило», стали духовною закваскою, яка протягом століть змінила обличчя Європи, творячи, після упадку політичної єдності, викликаної падінням Імперії, нову – духовну і культурну єдність, що ґрунтувалася на християнській вірі, і, таким чином, народилася дійсність, яку ми сьогодні називаємо «Європою».

Святий Венедикт народився приблизно 480 року. Заможні батьки відправили сина на навчання до Риму. Але він не затримався там надовго. Його знеохотив спосіб життя багатьох товаришів по навчанню. Його прагненням було подобатися лише Богові. Венедикт подався у гори, на схід від Риму, у місцевість Субіяко, де вів пустельницьке життя, проживши три роки на самоті в печері. Це був час дозрівання. Тут він пережив і переміг три основні спокуси, притаманні кожній людині: спокусу самоствердження і егоцентризму, спокуси статевості, спокусу гніву та помсти. На його думку, саме через те, що він сам подолав ці спокуси, то пізніше міг вимагати це від інших, даючи також необхідні поради.

Умиротворивши свою душу, Венедикт став здатним поширювати мир навколо себе. Лише тепер він вирішив засновувати монастирі, спочатку довкола Субіяко, а у 529 році переїхав до Монте Касіно.

Життя святого Венедикта було занурене в молитві, адже без неї немає досвідчення Бога. Та його духовність не ґрунтувалася на внутрішньому світі, відірваному від зовнішнього. Живучи під поглядом Бога та звертаючи свій погляд на Нього, Венедикт не втратив з поля зору обов’язки щоденного життя. У «Чернечому правилі» він окреслює монаше життя як школу служіння Господеві, а тому ніщо не може випереджувати літургійне життя. Молитва, однак, це слухання, яке має перетворитися у конкретну дію. «Господь чекає, щоб кожного дня ми вчинками відповідали на його святі навчання», – пише святий Венедикт у вступі до «Чернечого правила», який процитував Святіший Отець, додаючи: «монаше життя, таким чином, це – поєднання споглядання і дії, щоби в усьому прославлявся Господь».

Розповівши про роль, яку «Чернече правило» святого Венедикта зіграло у розвитку європейської цивілізації та культури, Святіший Отець зазначив, що сьогоднішня Європа, яка вийшла із століття, зраненого двома світовими війнами, після падіння великих ідеологій, шукає свою ідентичність. Без сумніву, щоб творити тривалу єдність, потрібні політичні, юридичні чи економічні знаряддя, але потрібно також підтримати моральне та духовне оновлення, яке сягає християнського коріння континенту, бо інакше, за словами Папи, неможливо відбудувати Європу.