Без відкритості на трансцендентне здобуткам сучасної епохи загрожує самознищення. Зустріч Папи Венедикта XVI з представниками різних суспільних ділянок Хорватії

Ввечері, 4 червня 2011 р., в Загребському Національному Театрі Папа Венедикт XVI зустрівся з представниками світу політики, науки, підприємництва та культури, дипломатичним корпусом та представниками різних християнських конфесій та релігій.

До будівлі національного театру Венедикт XVI прибув з Апостольської Нунціатури. Його зустрів Директор театру, а сама зустріч розпочалася музичним вступом. Після привітань, які виголосили архиєпископ Зелімір Пуліч, Голова Комісії Єпископської Конференції Хорватії в справах культури, та професор Ніко Зурак, який є членом Папської Академії «За життя», до присутніх звернувся Святіший Отець, розпочавши з короткого привітання хорватською мовою.

«Вимір вселенськості, яким вирізняються мистецтво і культура, є особливо співзвучним християнству та католицькій Церкві, – сказав Венедикт XVI. – Христос є людиною в усій повноті, і все те, що є людським, у Ньому та Його слові знаходить повноту життя та сенсу». У цьому контексті Святіший Отець назвав місце проведення зустрічі символічним вираженням національної та культурної самобутності хорватів. Звертаючи увагу на присутність представників інших конфесій та релігій, Папа знову пригадав, що «релігія не є дійсністю, що стоїть збоку від суспільства, вона, натомість, є його природною частиною», адже впроваджуючи людину у стосунки з Богом, є умовою шукання спільного добра, справедливості і примирення.

Центральною темою своєї промови Папа обрав «совість», називаючи її основою вільного та справедливого суспільства. «Великі здобутки сучасної епохи, такі як визнання та гарантування свободи совісті, людських прав, свободи науки, тобто, вільного суспільства, слід утверджувати та розвивати, – зазначив Венедикт XVI, зберігаючи, однак, раціональність та свободу відкритими на їхню трансцендентну основу, для того щоб уникнути того, що ці здобутки самознищаться, що, на жаль, мусимо констатувати у немалій кількості випадків». Святіший Отець підкреслив, що якість суспільного та громадського життя, демократії, значною мірою, залежить від того критичного моменту, яким є совість, її розуміння та ставлення до її формування. Якщо її зводити, як це поширено у модерному мисленні, до чисто суб’єктивного простору, до якого виштовхується також релігію та мораль, «кризі заходу не буде виправлення, а Європа буде приречена на занепад». «Якщо, натомість, наново відкрити сумління, як місце слухання істини й добра, місце відповідальності перед Богом та співбратами у людстві, – додав Венедикт XVI, – з’являється сила протистояти кожній диктатурі, а, отже, – існує надія на майбутнє».

Пригадуючи про християнські коріння багатьох культурних та наукових інституцій Європи, Папа зазначив, що їх визнання вимагає як історична істина, так і те, що вони й сьогодні можуть стати натхненням. У цьому контексті Святіший Отець вказав на приклад о. єзуїта Рудера Йосіпа Бошковіча, трьохсотліття від дня народження якого відзначалося у травні цього року, відомого науковця, який «дуже добре уособлює щасливе поєднання віри та науки, які взаємно стимулюють одна одну до відкритих, відмінних та здатних до синтезу досліджень». У працях цього вченого існує аналіз, дослідження різних галузей знання та, одночасно, прагнення єдності, що, за словами Папи, є типовим для католицької культури.

Повертаючись до сумління, як ключового моменту в творенні культури та будуванні спільного добра, Венедикт XVI зазначив, що саме формування сумління є «найціннішим та найвластивішим внеском Церкви у суспільство», який розпочинається в сім’ї та знаходить подальший розвиток на парафіях, де діти та молодь, «вчаться поглиблювати Святе Письмо, яке є “великим кодексом” європейської культури» та вчаться «відчуття спільноти, що ґрунтується на даруванні, а не економічних інтересах чи ідеології, але на любові, яка є “основною рушійною силою справжнього розвитку кожної людини та цілого людства” (Caritas in veritate, 1)», – зазначив Святіший Отець, цитуючи вступ до своєї третьої енцикліки.