Любов дала себе побачити. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 15 грудня 2010

27 грудня виповнюється 350 років від дня народження святої італійської монахині Вероніки Джуліані, то ж саме їй Папа Венедикт XVI присвятив своє повчання під час загальної аудієнції, яка у середу, 15 грудня 2010 р. відбулася у залі Павла VI у Ватикані. Наприкінці зустрічі, вітаючи італійських паломників, він особливо привітав вірних з дієцезії Чітта-ді-Кастелло – міста, де протягом 50 років звершувала свій монаший подвиг ця свята. Вони прибули на зустріч із Папою разом зі своїм єпископом, готуючись до святкувань згаданої річниці.

Розповідаючи про життєвий шлях святої Вероніки, Святіший Отець відзначив, що вступивши у сімнадцять років до монастиря Сестер Кларисок, саме там вона отримала ім’я Вероніка, що означає «справжній образ», і вона дійсно стала справжньою іконою Розп’ятого Христа. Після складення довічних обітів в житті монахині розпочався її власний шлях уподібнення до Христа, який пролягав через покути, великі страждання та містичний досвід, пов’язаний з Христовими муками.

Як пригадав Святіший Отець, свята Вероніка Джуліані залишила багату писемну спадщину: листи, автобіографічні твори, поезія. Основним же джерелом відомостей про її життя є щоденник, який на 22 тисячах рукописних сторінок розповідає про роки життя в монастирі. Вести цей щоденник монахиню зобов’язав, в порозумінні з місцевим єпископом, її духівник, і саме завдяки йому ми можемо якнайкраще дізнатися про її духовність, яка полягала в глибокому переживанні заручин з Христом, досвіді бути любленою Христом і прагненні належно відповісти на цю любов.

Папа також відзначив, що на кожній сторінці своїх творів свята Вероніка когось поручає Господеві, поєднуючи свою молитву з особистими жертвами, зокрема – в наміренні «потреб святої Церкви». Вона жертвувала свої молитви за Папу, свого єпископа, священиків, усіх потребуючих, як також за душі в чистилищі. Свою місію вона вбачала у тому, щоб бути посередницею між грішниками та Розіп’ятим Христом, кажучи: «Ми не можемо вийти у світ з проповіддю, щоб навертати душі, але зобов’язані безперервно молитися за всі душі, які ображають Бога».

«Свята Вероніка, – відзначив Святіший Отець, – особливо виявляється, як відважний свідок краси та могутності Божої любові, яка її притягає, пронизує та розпалює. Це – Любов розп’ята, яка відбилася на її тілі Ісусовими стигмами, як і на тілі святого Франциска з Ассізі». Вона глибоко переживала участь у страждаючій Христовій любові, в переконанні у тому, що «страждати з радістю» є ключем любові. «Перебувати обіймах Розп’ятого, беручи участь у Христовій любові до інших», – саме так, на думку Папи, можна підсумувати її духовний шлях.

Свята Вероніка, вів далі Венедикт XVI, заохочує, щоб у нашому християнському житті також і ми дбали про зростання єдності з Господом, з довір’ям віддаючись Його волі та жертвуючи себе для ближніх, та єдності з Церквою, Христовою Нареченою, «заохочує нас брати участь у страждаючій любові Ісуса Розп’ятого за спасіння усіх грішників», заохочує постійно скеровувати погляд до раю – мети нашої земної мандрівки, «де переживатимемо радість повного єднання з Богом разом з багатьма братами і сестрами», запрошує нас щоденно живитися Божим словом. «Останні слова святої, – сказав на завершення Папа, – можна вважати підсумком її захоплюючого містичного досвіду: “Я віднайшла Любов, Любов дала себе побачити!”».