Послання до Божого люду з нагоди закінчення Спеціальної Асамблеї для Близького Сходу Синоду Єпископів Католицької Церкви (підсумок)

22 жовтня 2010 р., під час 14-ої загальної зустрічі, синодальні Отці затвердили Nuntius, тобто Послання до Божого люду з нагоди закінчення Спеціальної Асамблеї для Близького Сходу Синоду Єпископів Католицької Церкви.

У вступі заключного послання зазначається, що на Синод Єпископів з’їхались до Риму Патріархи та єпископи Східних Католицьких Церков з усім своїм духовним, літургічним, культурним та канонічним багатством, несучи у своїх серцях переживання своїх народів та їхні сподівання. Вперше ієрархи Католицьких Церков Сходу разом із кардиналами та архиєпископами, які очолюють різні ватиканські дикастерії, головами Єпископських конференцій світу зібрались навколо Святішого Отця Папи Венедикта ХVІ, у світлі Святого Письма та Традиції, роздумуючи над проблематикою Близького Сходу, над його теперішнім та майбутнім. Головна мета Синоду була душпастирська, саме тому синодальні Отці привезли із собою надії, труднощі та виклики, що стоять перед їхніми вірними, які усвідомлюють, що надія «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рм. 5,5). А це послання скероване до Божого народу для того, щоб закликати до витривалості у вірі, що ґрунтується на Божому Слові, закликати до співпраці в єдності та до сопричастя у свідченні любові в усіх життєвих сферах.

«Церква на Близькому Сході: єдність і свідчення протягом історії», – так звучить заголовок першого пункту цього Послання і він поділяється на дві частини: перша говорить про шлях віри на Сході, а друга – про виклики та сподівання. У зверненні наголошено, що перша спільнота християн народилась на Сході, і саме звідти, після Зіслання Святого Духа, Апостоли розійшлись по усій землі, щоб проповідувати Добру Новину. На Сході жила та розвивалась перша християнська спільнота, долаючи труднощі та переслідування і перебуваючи у навчанні апостолів, молитві та ламанні хліба (див. Діяння Ап. 2, 42); там перші мученики зросили своєю кров’ю підвалини молодої Церкви, там жили Святі Отці, які до сьогодні живлять своїм навчанням Церкви Заходу і Сходу; з тих земель вийшли перші місіонери, несучи Христове світло віддаленим народам. І сьогодні Церкви Сходу дарують Вселенській Церкві численних святих, священиків, богопосвячених осіб, а деякі місцеві спільноти навіть у наші дні висилають своїх місіонерів у різні країни світу. Сьогодні християнські громади Сходу, як вказано у Посланні, знаходяться перед історичним переломним моментом: Бог, Який 2000 років тому дав віру мешканцям Близького Сходу, кличе їх бути витривалими, сміливими, нести вчення Ісуса і свідчити Його Євангеліє, що є Євангелієм любові та миру.

У Посланні наголошено, що християни Сходу сьогодні перебувають перед численними викликами, перший із них – це прийняти християнську віру і жити нею у кожному життєвому середовищі, зміцнити внутрішню єдність Церков свого права на Сході та єдність між Церквами різних традицій, а також, згідно із волею Ісуса Христа, усіма силами сприяти єдності усіх християн (див. Ів. 17, 21). Другий виклик для християн Близького Сходу походить ззовні, випливаючи з політичних умов та безпеки у державах, зокрема там, де немає свободи, а теж від релігійного плюралізму. Серед іншого, Синодальні Отці роздумували і над стражданнями та небезпекою, у яких живуть ізраїльтяни, над ситуацією Святого Міста, Єрусалиму. Однак, учасники Синоду Єпископів переконані, що незважаючи на усе це, справедливий та остаточний мир – це єдиний засіб спасіння для усіх, для добра регіону і народів, що його заселяють. Ієрархи обговорювали також ситуацію іракської Церкви та стосунки із мусульманами у різних регіонах, сильно підкреслюючи первинний принцип, яким треба керуватись у міжрелігійних стосунках між християнами та мусульманами: Бог хоче, щоб на Близькому Сході християни були у своєму суспільстві і для нього. Це є Божий задум, щоб християни та мусульмани разом жили на одній землі; це є покликанням та місією послідовників Ісуса. А другий принцип, яким треба керуватись у таких міжрелігійних стосунках, вказує на те, що місія християн, які є складовою частиною свого суспільства, основана на вірі, і обов’язок перед своєю батьківщиною спонукує їх дати свій вклад у побудову своїх країн разом з усіма: мусульманами, євреями та християнами.

Другий пункт Послання Синоду Єпископів розглядає тему спільності та свідчення всередині Католицьких Церков Близького Сходу. Члени Синоду заохотили вірних, щоб вони за допомогою віри, надії та любові були у своїх суспільствах сіллю землі, яка дає смак і сенс життю, були світлом, яке просвітлює темряву, були закваскою, яка перемінює серця та уми. Далі синодальні Отці окремо звертаються до священиків, монахів та монахинь, до мирян, до сімей, до жінок, до хлопців та дівчат, до осіб, які присвятили своє життя та сили християнському вихованню, які трудяться у соціальному секторі, чи беруть участь у різноманітних церковних групах чи рухах, а також до своїх вірних у діаспорі та до мігрантів Близького Сходу.

У третьому пункті, який називається «Спільність та свідчення з православними Церквами та євангелистські Спільноти на Близькому Сході», наголошується на необхідності співпраці для добра усіх християн, для добра регіону. «Ми є на тій самій дорозі. Наші виклики є тими ж самими і наше майбутнє є спільним», – зазначають синодальні Отці, вказуючи на остаточну мету, тобто, на спільне свідчення християнської віри, на служіння вірним Близького Сходу та усьому регіону.

«Співпраця та діалог із нашими співгромадянами євреями», – такий заголовок має четвертий пункт Послання до Божого народу з нагоди закінчення Спеціальної Асамблеї для Близького Сходу Синоду Єпископів Католицької Церкви, у якому, зокрема, наголошується на спільних коренях, на Святому Письмі Старого Завіту, що є спільним як для християн, так і для євреїв. У цьому пункті Послання наводяться у приклад документ ІІ Ватиканського Собору Nostra aetate, а також й інші, які заторкують тему діалогу та співпраці між християнами, євреями та мусульманами.

Про співпрацю та діалог з мусульманами, які разом із християнами проживають в одному регіоні, йдеться у п’ятому пункті синодального Послання, підкреслюючи спільність між цими релігіями, а саме, – віру в єдиного Бога та заповідь, яка закликає робити добро та уникати зла; знову ж таки підсилюючи свої слова документами ІІ Ватиканського Собору. У цьому пункті також наголошено, що від VII століття, коли зродився іслам, до наших днів, вірні тих двох релігій жили разом на одній землі і співпрацювали у процесі творення спільної цивілізації. Продовж історії траплялись непорозуміння, однак, за допомогою діалогу необхідно подолати усі непорозуміння та труднощі. Від того діалогу залежить і майбутнє Близького Сходу. Тому, потрібно виховувати вірних до міжрелігійного діалогу, до прийняття плюралізму, до пошани та поваги.

А на закінчення Послання синодальні Отці звертаються до міжнародної спільноти, зокрема до ООН, закликаючи до щирих зусиль для осягнення справедливого та остаточного миру на Близькому Сході, використовуючи необхідні юридичні заходи. І, таким чином, палестинський народ матиме власну незалежну державу і житиме у гідності та стабільності; Ізраїль втішатиметься миром та безпекою в межах своїх кордонів, визнаних на міжнародному рівні; Єрусалим отримає юридичний статус, який визнаватиме його особливий характер; Ірак зможе закінчити війну та забезпечити безпеку усім своїм мешканцям; Ліван зможе здійснювати свій суверенітет над усією територією.

Синодальні Отці засудили будь-яке насильство, тероризм, усякий релігійний екстремізм, будь-яку форму расизму, антисемітизму, антихристиянства та ісламофобії.