Безкорисливість та покора – шлях до Божої винагороди. На молитві «Ангел Господній» з Папою Венедиктом XVI 29 серпня 2010

В останню неділю серпня Папа Венедикт XVI знову зустрівся з паломниками, які численно прибули до невеликого містечка Кастель Ґандольфо, розташованого поблизу Риму на Албанських пагорбах. Прочани з різних кінців світу 29 серпня 2010 р. прибули до літньої резиденції Вселенських Архиєреїв, щоб послухати повчання Наступника святого Петра та разом з ним помолитися Богородичну молитву «Ангел Господній».

Промовляючи до численно зібраних вірних, які гаряче привітали його появу на балконі над внутрішнім подвір’ям папського палацу, Венедикт XVI прокоментував євангельський уривок, який цього дня був прочитаний у римо-католицьких храмах. У ньому святий євангелист Лука розповідає про те, як Ісус прийшов в гості до домівки одного фарисея, де зауважив, як присутні займали перші місця за столом. Тоді Христос розповів притчу про бенкет, кажучи: «Як хтось покличе тебе на весілля, не сідай на першім місці, щоб, бува, не знайшовся хтось, запрошений ним, поважніший від тебе, і той, хто тебе і його закликав, не підійшов і не сказав до тебе: Поступися цьому місцем! І тоді довелось би тобі з соромом посісти останнє місце. А навпаки: коли тебе запросять, іди й займи останнє місце» (Лк 14,8-10). «Господь, – зазначив Венедикт XVI, – не має на меті дати нам лекцію добрих манер, ні про ієрархію. Він, радше, наголошує на вирішальному моменті, яким є покора: “Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений” (Лк 14,11)». Ця притча, за словами Святішого Отця, спонукує поглянути на становище людини перед Богом. «Останнє місце» може позначати деградований стан людства внаслідок гріха, стан, з якого людину могло визволити лише втілення Божого Єдинородного Сина. «Саме тому сам Христос “зайняв останнє у світі місце – хрест, і саме цією радикальною покорою відкупив нас та постійно нам допомагає”», – сказав Венедикт XVI, цитуючи свою Енцикліку «Бог є любов».

Наприкінці притчі, вів далі Папа, Ісус радить цьому фарисеєві, що його запросив, запрошувати до столу не друзів, родичів чи багатих сусідів, але – найбідніших та відкинених, які не мають змоги віддячитися. Святіший Отець наголосив, що справжнє надолуження наприкінці дасть нам Бог, «Який управляє світом… Ми ж служимо Йому настільки, наскільки можемо, і доти, доки Він дає нам сил», та заохотив ще раз подивитися на Христа, як на приклад покори та безкорисливості, від Якого «вчимося терпеливості у спокусах, лагідності, коли нас ображають, вчимося слухняності Богові під час болю».

У цьому контексті Венедикт XVI навів приклад святого Людовіка ІХ, короля Франції, який, за його словами, впровадив у життя те, що написано у старозавітній книзі Сираха: «Чим більший ти, то більше понижуйся, а знайдеш у Господа ласку» (3, 18). У своєму «Духовному заповіті синові» цей праведний монарх писав: «Якщо Господь обдарує тебе добробутом, ти не лише повинен покірно дякувати Йому, але й добре вважати, щоб не стати гіршим через марнославство чи з іншої причини, вважай, щоб не ввійти у протиріччя з Богом і не образити Його від Нього отриманими дарами».

«Дорогі друзі, сьогодні спогадуємо також мученицьку смерть святого Івана Предтечі, найбільшого з Христових пророків, який умів зректися себе самого, щоб звільнити місце Спасителеві, та страждав і вмер за істину. Просімо в нього та в Пречистої Діви Марії, щоб вели нас шляхом покори, аби стати гідними Божої нагороди», – сказав на завершення Святіший Отець, після чого очолив проказування молитви «Ангел Господній» та уділив своє Апостольське благословення.

Далі Венедикт XVI привітав присутні групи прочан їхніми мовами, звернувшись спочатку по-італійськи із закликом з нагоди «Дня збереження створіння», який з ініціативи місцевої єпископської конференції відзначатиметься в Італії 1 вересня. Посилаючись на тему цьогорічного заходу, Папа зазначив, що він «пригадує нам про те, що мир неможливий без пошани до навколишнього середовища». «Насправді, – сказав він, – ми всі маємо обов’язок передати наступним поколінням землю в такому стані, щоб і вони могли гідно на ній жити і далі її зберігати. Нехай же допоможе нам Господь у виконуванні цього завдання!»