Папа Венедикт XVI про душпастирство покликань

10 червня 2010 року Папа Венедикт XVI зустрівся з 15 тисячами священиків з усіх кінців світу. Зустріч відбулася на площі Святого Петра у Ватикані і була присвячена завершенню Року Священства, який тривав від 19 червня 2009 р. до 11 червня 2010 р. і проводився з нагоди 150-річниці відходу до вічності святого о. Жана Марії Віяннея, пароха з Арсу. Під час молитовного чування Святіший Отець відповідав на запитання священиків, по одному з кожного континенту. Океанію представляв о. Ентоні Дентон з Австралії, а його запитання стосувалося душпастирства покликань.

 
«Цього вечора тут зібралися численні священики, – зазначив о. Ентоні, звертаючись до Папи. – Однак, знаємо, що наші семінарії не є заповненими і що в майбутньому, у різних частинах світу, сподівається зменшення семінаристів, і навіть різке. Що ж насправді ефективного можна зробити задля покликань? Як запропонувати молодій людині нашого часу наше життя, з усім, що великого і прекрасного є в ньому?»

Відповідаючи, Венедикт XVI зазначив, що це дійсно велика та болюча проблема нашого часу. Однак, шукаючи відповідей на запитання: «Що робити?» – існує загроза впасти у велику спокусу «взяти справу у свої власні руки, перетворити Священство – Христову Святу Тайну, бути Ним вибраними – у звичайну професію, в працю, яка має свій розпорядок, а поза ним людина належить сама собі, роблячи з цього щось, як будь-яке інше покликання, легке і доступне». Папа наголосив, що це лише спокуса, яка не розв’язує проблему, і в цьому контексті навів старозавітну розповідь про царя Саула, який перед битвою з філістимлянами чекав на пророка Самуїла, щоб той приніс необхідні жертви Богові. Коли ж пророк спізнювався, цар сам приніс жертву, хоч не був священиком. Думаючи, що так може розв’язати проблему, він насправді нічого не розв’язує, бо бере на себе те, що не може взяти, ставить себе на місце Бога, а тому годі сподіватися, що справи підуть по-Божому. «Тому, також і ми, якщо виконуватимемо лише професію, як інші, відкидаючи сакральність, новизну та відмінність Святої Тайни, яку дає лише Бог, що може походити виключно від Його покликання, а не від нашого “чинення”, то нічого не розв’яжемо», – зазначив Святіший Отець. Тому, наголосив Венедикт XVI, ми повинні, насамперед, молитися, стукати до дверей Божого серця, просячи покликань і робити це з сильним переконанням та довір’ям.

Наступним елементом, на який вказав Папа, є те, що кожен священик повинен робити все можливе, щоб жити своїм священством таким чином, щоб бути переконливим, щоб молодь могла сказати: це – дійсно покликання, так можна жити і таким чином робиться виняткову для світу річ. «Думаю, – зазначив Венедикт XVI, – ніхто з нас не став би священиком, якщо б не пізнав переконливих священиків, в яких палав вогонь Христової любові».

Черговий момент – це мати відвагу говорити з юнаками, чи вони не задумуються над тим, що Бог їх кличе, «тому що часто людське слово є необхідним для того, щоб відкрити слух на Боже покликання». Сьогоднішній світ, зазначив Святіший Отець, є таким, що здається неможливим дозрівання священицького покликання, тому молодь потребує відповідного середовища, щоб жити вірою, в якому показувалася б краса віри та Божа любов, а цьому сприяють різні рухи та товариства. «Зрештою, дякуймо Богові за всіх семінаристів нашого часу, – сказав на завершення Венедикт XVI, – за молодих священиків та молімося. Господь нам допоможе!»