Сестри Служебниці організували черговий «Табір Надії» для дітей з потребуючих родин

Почуте під час таборових занять:
«- Хлопці, скільки можна?!! Ви ж заважаєте всім іншим, перестаньте!! »
«- Добре, я вже буду чемний! …»
«- А я не буду!»

 
Бути чи не бути? У літньому християнському таборі «Міст Надії» маленькі та симпатичні таборувальники вирішували питання буття, його нової якості. Табір відбувався з 1 по 12 липня 2010 р. в Підлютому на Івано-Франківщині. Учасниками були 36 дітей віком від 8 до 15 років із родин, що потребують соціального захисту та родин з особливими історіями. Організаторами, як і 6 років поспіль, були Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії у співпраці з отцями та братами ЧСВВ, волонтерами із Школи Християнських Аніматорів та студентами соціальної педагогіки УКУ.

36 дітей не просто з потребуючих родин: 36 доль, які за короткий вік встигли побачити те, чого діти не повинні бачити. У долях цих дітей більше, ніж у будь-кого з нас, дорослих, основні питання життя зависли дамоклевим мечем, які вони, на відміну від нас, дорослих, аж ніяк не в стані зрозуміти, або якось злагіднити своє страждання.

Під час таборування учасники їли (для декого з дітей їсти 4 рази протягом дня було справжнім святом), спали, бавилися у малі та великі ігри, вивчали кожну з 10 Заповідей на катехизації, танцювали банси та на дискотеці, ходили до церкви та по чорниці, каталися на машині та бігали до сауни, палили ватру та готували вистави, ходили на екскурсії, вчилися англійської мови, мили посуд, прибирали та прали свої речі (або вчились це робити), а найбільш сильним та незабутнім враженням залишилося подолання водяних перешкод на 8-ми річках по дорозі до Манявського водоспаду.

Те, що діти підкреслювали у своїх враженнях про табір – це дружба. Дружба між ними, з Богом, та… як виявилося, дружба з дорослими. Виявляється ми, дорослі у очах цих дітей дуже часто є неприступними, ненадійними, навіть агресорами…

Перший табір повернувся додому. У Підлюте поїхали старші діти від 14 до 18 років. Їм теж потрібне товариство та радість, аби не замкнутися в своєму болі та не розпочати своє життя у помсті довколишньому світові.

В організації табору допомагали всі хто міг, трохи діти самі збирали гроші, а також придалися запаси з попередніх років. Однак, без допомоги добродіїв організатори не змогли б обійтися, а тому звертаються до всіх небайдужих допомогти в приготуванні наступних таборів.

Для Радіо Ватикану, с. Мар’яна Олександра Якимець, СНДМ.