Папа Венедикт XVI про пріоритети душпастирської праці священиків

У четвер, 10 червня 2010 р., на площі Святого Петра у Ватикані відбулися чування з нагоди завершення Року Священства, які очолив Папа Венедикт XVI, і в яких взяли участь коло 15 тисяч священиків з усього світу. Під час цієї зустрічі Святіший Отець, зокрема, відповів на запитання священиків, по одному з кожного континенту. Одним із них був о. Жозе Едуардо Олівейр-і-Сілва з Бразилії, який представляв Америку.

 
Звертаючись до Вселенського Архиєрея, латиноамериканський священик представив дійсність виконуваного служіння: «Більшість з нас, тут присутніх, задіяна в безпосередньому душпастирстві на парафіях, і не лише в одній громаді, але, іноді, ми є парохами кількох парафій, або особливо численних громад». Він зазначив, що з усією доброю волею вони намагаються відповісти на потреби суспільства, яке дуже змінилося і вже не є повністю християнським. Однак, приходить усвідомлення, що цих зусиль недостатньо. «Ваша Святосте, куди іти? В якому напрямку рухатися?», – запитував о. Жозе Едуардо.

Відповідаючи на запитання, Венедикт XVI зазначив, що дуже добре усвідомлює, наскільки важко сьогодні бути парохом, «також, і насамперед, в країнах з давньою християнською традицією». Парафії збільшуються, іноді неможливо знати усіх парафіян, немає спроможності виконати всі праці, яких очікується від пароха. І, дійсно, запитуємо себе: «Куди іти?»

«Але, насамперед, я б хотів сказати, – мовив Папа, – що я знаю, що на світі є багато парохів, які дійсно віддають усі свої сили для євангелізації, для присутності Господа та Його Святих Тайн, і цим вірним парохам… в цей момент хочу сказати велике дякую». В контексті вже сказаного про те, що з огляду на різні об’єктивні причини неможливо виконати всього, що мабуть, потрібно було б зробити, Святіший Отець вказав на деякі пріоритети.

Насамперед, на думку Венедикта XVI, важливо, щоб вірні побачили, що цей священик не просто виконує «роботу», відпрацьовує години, а потім живе виключно для себе, але що він дійсно несе в собі вогонь Христової любові. «Якщо вірні бачать, що він сповнений Господньою радістю, також зрозуміють, що він не може зробити всього, приймуть його обмеження і допомагають парохові», – додав Папа.

Наступним кроком є зробити вибір, оцінюючи те, що можна зробити, а що є неможливим. Першочергові завдання, які є основою священичого буття, є відомими. По-перше – Пресвята Євхаристія та Святі Тайни, які потрібно робити доступними для парафіян, дбаючи про те, щоб усі могли взяти участь у недільній Євхаристії, і служити її так, щоб це було дійсним і видимим знаком Божої любові до нас. Наступним моментом є звіщення Божого слова, в усіх вимірах цього, починаючи від особистих розмов аж до проповіді. Третім пунктом є «caritas», Христова любов, що означає бути присутнім для страждаючих, для найменших, для людей, що переживають труднощі, для відкинених, вчиняти дійсно присутньою любов Доброго Пастиря.

Одним із важливих пріоритетів Венедикт XVI назвав дбання про особистий стосунок з Христом. «Стосунки з Христом, – сказав він, – особиста розмова з Христом, є фундаментальним душпастирським пріоритетом, є умовою нашої праці для інших! І молитва не є якоюсь другорядною річчю: власне “професією” священика є молитися, також і як представник тих, хто не вміє молитися, або не знаходить часу на молитву».

І, врешті, на думку Папи, слід визнати свої обмеження, відкритися на покору. Венедикт XVI пригадав про євангельський уривок, який розповідає про те, як до учнів, напружених бажанням зробити усе, що тільки можливо, Господь відповів: «Ходімо, трохи відпочиньте». «Також це, я б сказав, є пасторальною працею: віднайти та мати покору, відвагу відпочити», – сказав Святіший Отець, додаючи: «Думаю, що захоплення Господом і Господня любов показують нам пріоритети та правильні рішення, допомагають нам віднайти дорогу. Господь нам допоможе».