Віра та розум походять з одного джерела істини. На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 16 червня 2010

Повчання з нагоди загальної аудієнції у середу, 16 червня 2010 р., Папа Венедикт XVI присвятив продовженню представлення постаті святого Томи з Аквіну, пригадавши, що два документи Другого Ватиканського Собору виразно рекомендують його думку, а Папа Лев XIII проголосив його покровителем католицьких шкіл та університетів.

«Головна причина такої високої оцінки полягає не лише у змісті його навчання, – сказав Венедикт XVI, – але й методові, який він застосовував, передовсім – у його новому синтезі та розрізненні між філософією та теологією». Папа пригадав, що Отці Церкви, зустрівшись з філософіями, які пропонували цілісне бачення світу, включаючи і місце Бога в ньому, опрацювали «свою філософію», яка, ґрунтуючись на Об’явленні, представляла відповідну картину дійсності. У цьому контексті термін «філософія» не позначав чисто раціональну систему, але вказував на повне бачення дійсності, збудоване у світлі віри.

Зустріч з дохристиянською аристотелівською філософією, опрацьованою без знання Старого та Нового Завітів, відкрила для Томи Аквінського нові перспективи. Раціональне пояснення світу було переконливим, а тому давня форма «нашої філософії» Отців Церкви втратила сенс, і слід було наново переосмислити стосунок між теологією та філософією, між вірою та розумом. Внаслідок цього постало питання: чи світ раціональності, філософію без Христа можна погодити з світом віри? Святий Тома був міцно переконаний у цій сумісності, у тому, що філософія, опрацьована без знання Ісуса, немовби очікувала Христового світла, щоб бути доведеною до повноти. «Це була велика “несподіванка” святого Томи, яка визначила його шлях мислителя, – сказав Венедикт XVI. – Показувати цю незалежність між філософією та богослов’ям і, одночасно, їхній взаємозв’язок, було історичною місією цього великого учителя». І в своїх працях він обґрунтовує цю взаємність. Віра зміцнює, доповнює і просвітлює спадщину істини, яку здобуває людський розум, оскільки вони обидвоє, згідно зі святим Томою, походять з єдиного джерела істини – Божественного Логосу-Слова, Яке діє в сотворенні та відкупленні.

Очевидно, що не зважаючи на існування цієї згоди, філософія та богослов’я користуються відмінними пізнавальними процесами. Розум збирає істину силою її внутрішньої очевидності, а віра, натомість, приймає істину на основі авторитету об’явленого Божого слова. Це розрізнення запевняє автономію як людських наук, так і богословських, але не означає відокремлення, включаючи взаємну корисну співпрацю.

Папа вказав також на важливість іншого основного принципу мислення святого Томи, яким є ствердження, що Божа благодать не касує, але підносить і вдосконалює людську природу. На основі цього він збудував своє моральне богослов’я. В центрі його навчання у цій сфері – новий закон Святого Духа, даний усім віруючим в Христа. Але в перспективі християнської моралі є місце і на розум, який є здатний розпізнати природній моральний закон. Божа благодать підтримує, супроводжує моральні старання, але згідно з навчанням Томи Аквінського, усі люди, віруючі і ні, покликані розпізнати вимоги людської природи, вкладені у природному законі, і на його основі формувати позитивне законодавство.

«Коли природній закон і відповідальність, яку він включає, заперечуються, трагічно відкривається дорога до етичного релятивізму на особистому рівні і до тоталітаризму держави на політичному», – вказав Святіший Отець, додаючи, що захист загальних людських прав і ствердження незаперечної гідності людської особи вимагають фундамент, яким і є природній закон.

А на завершення Венедикт XVI пригадав, що глибина думки святого Томи Аквінського випливає з його «живої віри та гарячої побожності», і на підтвердження цього запропонував одну з його молитов: «Дай мені, прошу Тебе, волю, яка шукатиме Тебе, мудрість, яка Тебе знаходить, життя, яке Тобі подобатиметься, витривалість, яка з довір’ям Тебе чекатиме, і довіру, яка, врешті, Тебе осягне».