Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (26)

Далі знайомимося з третьою енциклікою Вселенського Архиєрея Венедикта XVI, яка називається «Любов у істині» та присвячена соціальним питанням. У п’ятому розділі цього документу, який називається «Співпраця людського роду», Папа розглядає залежність розвитку від визнання того, що люди є однією сім’єю, звертаючи увагу на поняття солідарності та субсидіарності й на взаємозв’язок між ними. Минулого разу було зазначено засоби, які пропонує Святіший Отець, як можливість нагромадження відповідних ресурсів у багатших країнах, які можна було б скерувати на надання допомоги для розвитку бідним країнам.

Венедикт XVI вказує на те, що ширша солідарність на міжнародному рівні виявляться також і у тому, щоб, не зважаючи на економічну кризу, сприяти старанням, спрямованим на більший доступ до освіти, яка, між іншим, є суттєвою умовою ефективності міжнародної співпраці. Тут йдеться не лише про навчання чи приготування до праці, що також є важливим для розвитку, але про цілісне формування особи. «У цьому випадку, – пише Святіший Отець, – слід підкреслити проблемний аспект: щоб виховувати, треба знати, ким є людська особа, пізнати її природу» (ч.61). Папа зауважує, що застосування релятивістичного бачення цієї природи спричиняє важкі проблеми у вихованні, передовсім – у моральному, прагнучи поширити його на універсальний рівень. «Поступитися перед таким релятивізмом, – зазначає він, – збіднює усіх, з негативними наслідками також і для дієвості допомоги найбільш обездоленим народам, які потребують не лише економічних та технічних засобів, але також педагогічних шляхів та ресурсів, які б допомогли людям повністю здійснити свій людський потенціал» (ч.61).

Як приклад важливості цієї проблеми Венедикт XVI наводить явище міжнародного туризму, який «може становити значущий фактор економічного розвитку та культурного зростання, але також може перетворитися у нагоду зловживань та моральної деградації» (ч.61). З одного боку, це явище стає особливою нагодою для розвитку, сприяючи поєднанню між грошовими потоками і збільшенню значного підприємницького досвіду на місцевому рівні, що поєднується також і з культурним досвідом, однак, у багатьох випадках воно є джерелом зіпсуття як для туриста, так і для місцевого населення, яке стає жертвою неморальної поведінки чи навіть збочених явищ, як от так званий “сексуальний туризм”. «Боляче стверджувати, – пише Вселенський Архиєрей, – що це часто діється під прикриттям місцевих урядів, за мовчазною згодою тих, звідки походять туристи, і спільництвом багатьох туристичних агентств» (ч.61). Однак, навіть якщо не йдеться аж про такі випадки, слід подбати про те, щоб міжнародний туризм став нагодою для зустрічі між особами та культурами, а не лише споживацьким та гедоністичним досвідом.

Іншим аспектом, вартим уваги під час розгляду питань, пов’язаних із цілісним людським розвитком, Святіший Отець називає явище міграції, зазначаючи, що воно «вражає кількістю людей, яких воно заторкує, суспільними, економічними, політичними, культурними та релігійними проблемами, які висуває, як також з приводу драматичних викликів, які ставить перед народами та міжнародною спільнотою. «Можемо сказати, – пише Венедикт XVI, – що стоїмо перед соціальним явищем епохальної природи, яке для належної відповіді на нього вимагає сильної та далекоглядної політики міжнародної співпраці» (ч.62). Таку політику слід розвивати, починаючі від тісної співпраці між країнами, з яких виїжджають і до яких прямують мігранти. Цей процес повинен супроводжуватися відповідним міжнародним та місцевим законодавством, яке б захистило права мігрантів та права країн, до яких ці прямують. Папа зазначає, що жодна країна не може вважати, що зможе самостійно вирішити сучасні проблеми, пов’язані з міграцією.

Усі ми є свідками людських страждань, поневірянь та прагнень, якими супроводжуються мігрантські потоки, та, одночасно, мусимо визнати, що часто іноземні працівники, не зважаючи на різні труднощі, пов’язані з їхньою інтеграцією, своєю працею дають значний внесок у економічний розвиток країни, яка їх приймає, але також і в розвиток своєї батьківщини, завдяки відповідним переведенням валюти. «Однак, – перестерігає Святіший Отець, – таких працівників не можна вважати немовби товаром чи просто робочою силою. До них не можна ставитися як до будь-якого іншого виробничого фактору. Кожен мігрант – це людська особа, і, як така, має фундаментальні невід’ємні права, які повинні шануватися всіма і в кожній ситуації» (ч.62).