На загальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI 25 листопада 2009

Під час загальної аудієнції, що відбулася у середу, 25 листопада 2009 року в залі Павла VI у Ватикані, Святіший Отець Венедикт XVI продовжував розповідати про християнське середньовіччя. Цього разу Папа представив богословську спадщину двох монахів славного паризького абатства Святого Віктора – Гуго та його учня Рішара, які жили у ХІІ столітті.

Згадане абатство стало місцем, де віра та знання, монаше та схоластичне богослов’я, знайшли порозуміння. Там було відкрито школу для монахів, навчання у якій було доступне також для сторонніх. Відправною точкою для богословських досліджень була старанна екзегеза біблійних текстів, адже для пізнання Бога потрібно виходити від того, що сам Бог про Себе об’явив.

Гуго Сен-Вітторський був спочатку учнем, а пізніше – вчителем у школі абатства Святого Віктора. Він багато роздумував над стосунками між вірою та розумом, мирськими науками та богослов’ям. Він вважав, що усі науки, крім того, що допомагають зрозуміти Святе Письмо, є також корисними самі у собі, оскільки розширюють знання людини і відповідають на її прагнення істини. Він був типовим представником монашого богослов’я, основаного на тлумаченні Писань, для пояснення яких наголошував на важливості історично-буквального значення текстів. Це сформувало його богословське розуміння історії, в якій Бог веде людину, не порушуючи її свободи та відповідальності. Людина спілкується з Богом за посередництвом Святого Духа, а як джерело потрібних ласк, Христос установив на землі Святі Тайни.

Гідним послідовником Гуго Сен-Вітторського став його учень Рішар, який протягом останніх 10 років свого життя був настоятелем абатства Святого Віктора. Він також виходив від того, що головним завданням є вивчення Біблії, але, на відміну від свого вчителя, віддавав перевагу символічно-алегоричному трактуванню текстів Святого Письма. На його думку, метою богослов’я є контемпляція-споглядання Божественних таємниць. Для осягнення цього потрібна відповідна духовна та інтелектуальна зрілість, яка є плодом тривалого шляху а також вимагає діалогу між вірою та розумом. Богослов’я виходить від істин, які є предметом віри, але прагне поглибити знання за допомогою розуму. Плодом такого синтезу є праця Рішара Сен-Вітторського про Пресвяту Трійцю. Він описує таїнство Тройці мовою Любові, оскільки Бог – це любов. Міжособові стосунки у Пресвятій Тройці, на думку автора – це відвічне дарування і обмін любов’ю між Отцем і Сином. Оскільки досконалість щастя та доброти не допускає замкненості, це власне вимагає присутності третьої Особи – Святого Духа.

Виходячи з цього, на завершення свого повчання Венедикт XVI зазначив, що якщо б стосунки між людьми наслідували стосунок любові, яким пов’язані Особи Пресвятої Тройці, світ був би найщасливішим місцем, де кожен жив би для іншого.