Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (16)

Наприкінці третього розділу своєї енцикліки «Любов у істині», який називається «Братерство, економічний розвиток та громадянське суспільство», Папа Венедикт XVI наголошує на тому, що підприємництво повинно дедалі більше набирати багатовимірного значення, а також звертає увагу на роль, яку у цих процесах відіграє глобалізація.

Внаслідок тривалого переважання погляду на економіку в рамках стосунків ринок-держава, сформувалося бачення економіки виключно в одному ключі: приватний підприємець капіталістичного типу з одного боку та державний керівник з іншого. Але ця дійсність є набагато складнішою, зазначає Святіший Отець, наголошуючи, насамперед, на тому, що підприємництво, перш ніж мати професійне значення, має гуманне значення. Воно вписане у кожну працю, яка розглядається як «вчинок особи». І саме для того, щоб відповісти на потреби і гідність того, хто працює, та на потреби суспільства, існують різні типи підприємств, які перевершують звичайний поділ на «приватний» та «громадський». «З метою здійснення економіки, яка в найближчому майбутньому зуміє послужити спільному добру на національному та світовому рівні, треба взяти до уваги це розширене значення підприємництва» (ч.41), – пише Венедикт XVI, зазначаючи, що саме таке розширене бачення сприяє обмінові і взаємному формуванню між різними типами підприємництва.

Далі Папа пригадує, що при здійсненні нового економічно-виробничого порядку, соціально відповідального і сприятливого людині, не можна забувати про те, що й «політична влада» має багатовимірне значення. Інтегрована економіка наших днів не скасовує роль держави, а, навпаки, зобов’язує уряди до глибшої співпраці. Стосовно подолання теперішньої кризи, здається, що роль політичної влади призначена зростати, наново здобуваючи свої численні повноваження. «Саме в рамках солідарного проекту, спрямованого на подолання теперішніх економічних проблем, міжнародна допомога повинна значною мірою підтримувати консолідацію конституційних, юридичних та адміністративних систем у тих країнах, які ще повністю не втішаються цими благами» (ч.41), – зазначає Святіший Отець, пояснюючи, що зміцнення політичної влади на місцевому, національному та міжнародному рівнях є одним із головних шляхів, аби дійти до спроможності спрямовувати економічну глобалізацію так, щоб вона не підривала основи демократії.

У цьому контексті Венедикт XVI зазначає, що, часто, стосовно явища глобалізації можна відзначити фаталістичне розуміння, немов би сучасні динаміки були породжені анонімними безособовими силами та структурами, незалежними від волі людини. Папа пригадує, що соціально-економічний аспект не є єдиним виміром глобалізації. У ньому також виразно спостерігаємо дійсність людства, яке стає дедалі взаємозалежнішим, і для багатьох народів цей процес може принести користь і стати нагодою для розвитку. «Подолання кордонів – це не лише матеріальний факт, але також і культурний, беручи до уваги його причини та наслідки» (ч.42). Глобалізація є людською дійсністю, а тому можна говорити також про її фундаментальний етичний критерій, і саме він визначає істину цього явища, спираючись на єдність людства та його розвиток у напрямку добра. Сама в собі, глобалізація не є ні доброю, ні поганою, все залежить від того, що люди з нею зроблять. «Ми не повинні бути її жертвами, – пише Венедикт XVI, – а головними дійовими особами, діючи розумно, керуючись любов’ю та істиною» (ч.42). Сліпий опір був би помилковою поведінкою, виразом упередження, ігноруючи позитивні аспекти цього явища та ризикуючи втратити велику нагоду для використання різноманітних можливостей розвитку, які воно пропонує. «Процеси глобалізації, відповідно осмислені та проведені, дають можливість великого перерозподілу багатств на планетарному рівні, чого ніколи раніше не ставалося, натомість, якщо ними погано управляти, вони можуть спричинитися до зростання бідності та нерівності, як також розповсюдити кризу по всьому світі» (ч.42).

Святіший Отець підкреслює, що потрібно виправити погане функціонування процесів глобалізації, часом і небезпечне, що спричиняє нові поділи між народами та в самих народах. Перерозподіл багатств не повинен відбуватися як перерозподіл бідності чи її поглиблення. Протягом довшого часу панувала думка, що убогі народи повинні залишатися вкоріненими на заздалегідь визначеній стадії розвитку і лише задовольнятись допомогою з боку економічно розвинених народів. Проти такої ментальності виступив Папа Павло VI у своїй енцикліці «Populorum progressio». Сьогодні ж, зазначає Венедикт XVI, матеріальні ресурси, які можна використати на те, щоб допомогти цим народам вийти з нужди, є набагато більшими, як у минулому, але ними, в основному, скористалися розвинені країни. Тому Папа перестерігає, що поширенню сфер добробуту у світі не повинні перешкоджати егоїстичні чи протекціоністичні проекти, або ті, які продиктовані приватними інтересами. Потрібно усвідомити антропологічний та етичний вимір глобалізації, який може дати їй поштовх у напрямку солідарної гуманізації.