Загальна аудієнція з Папою Венедиктом XVI
23 вересня 2009 р.

Сьогодні, 23 вересня, о 10 годині місцевого часу Святіший Отець залишив свою літню резиденцію у Кастель Ґандольфо і прибув гелікоптером до Ватикану, щоб у залі імені Папи Павла VІ зустрітись з тисячами вірними. О 10:30 розпочалась загальна аудієнція із Папою Венедиктом ХVІ.

Розпочинаючи свою катехизу Вселенський Архиєрей сказав: «У Римі, на Авентинському пагорбі розташоване бенедиктинське абатство святого Ансельма. Як осідок інституту вищих студій і Першого Абата Конфедерованих Бенедиктинців, воно є місце, що об’єднує у собі молитву, навчання і урядування, власне ці три діяльності характеризують життя святого, якому воно посвячене, – Ансельма з Аости, від дня смерті якого цього року виповнюється 900 років». Як зазначив Папа, святий Ансельм з Аости знаний, як Ансельм з Бек і Ансельм з Кентербері, оскільки з цими містами було пов’язане його життя. Відповідаючи на запитання, ким була ця особистість, ім’я якої пов’язане із трьома віддаленими одна від одної місцевостями, що знаходяться у різних державах: Італії, Франції, Великобританії, Папа Венедикт ХVІ наголосив на тому, що це був монах, який вів інтенсивне духовне життя, знаменитий вихователь молоді, богослов із надзвичайними науковими здібностями, мудрий упорядник та непримиримий оборонець свободи Церкви. За словами Папи, святий Ансельм є видатною постаттю Середньовіччя, який вмів гармонійно поєднати у собі три якості завдяки глибокому містичному досвіду, яким керувався.


Святий монах народився у 1033 році (або на початку 1034 року) в місті Аоста, і був першою дитиною у знатній сім’ї. Його батько був людиною грубою, марнотратником набутих дібр, віддаючись життєвим втіхам. Натомість мати була жінкою високої культури та глибокої побожності. Саме вона була тією, яка найбільше вплинула на початкове духовне і людське виховання свого сина, а згодом, довірила його монахам бенедиктинцям. У 15-річному віці Ансельм виявив бажання вступити до бенедиктинського Ордену, однак, батько цьому спротивився усією своєю владою і не хотів поступитись навіть тоді, коли син важко занедужав. Після одужання і передчасної смерті матері святий Ансельм пройшов період моральної кризи: занедбав навчання, піддався земним втіхам, став глухим на Боже покликання. Виїхав з рідного дому до Франції у пошуках нових вражень. Після 3-ох років подався до бенедиктинського абатства у Бек, будучи заохоченим доброю славою тамтешнього настоятеля Ланфранко з Павії. Ця зустріч стала вирішальною у його житті. Під духовним проводом монаха Ланфранко святий Ансельм з новими силами взявся до навчання і у скорому часі став одним із найкращих учнів. У віці 27-ми років у ньому наново загорілось бажання вступити до монастиря, отож, він вступив до бенедиктинського Ордену і був висвячений на священика.

В 1067 році Ланфранко став абатом у Кен, а святий Ансельм, лише після трьох років монашого життя, був призначений настоятелем і вчителем монастиря у Бек. Він був дуже вимогливим до себе і до інших, у виконанні монашого порядку. А після смерті абата Ерлуіно, засновника монастиря у Бек, у 1079 році, Ансельма одноголосно обирають його наступником. У певному часі Ланфранко призначають архиєпископом Кентерберійським, і він просить Ансельма приїхати і допомогти налагодити церковне життя після вторгнення нормандців. Боже Провидіння покерувало так, що після смерті єпископа Ландфранко, у 1093 році, Ансельма обирають наступником на архиєпископський престол у Кентербері, після чого святий єпископ із запалом взявся до своїх пастирських обов’язків і обороняв свободу Церкви, відстоюючи те, що Церква є незалежною від політичної влади. Ця сміливість і вірність церковним принципам йому дорого обійшлись, адже у 1103 році він був вигнаний із свого єпископського осідку і лише у 1106 році, за короля Генріха І зміг повернутись до Великобританії. Цей святий архиєпископ, як зазначив Папа, посвятив останні роки свого життя моральному вихованню духовенства і науковим теологічним дослідженням. Помер 21 квітня 1109 року, промовляючи слова із євангельського уривку, який був прочитаний того дня: «Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах, і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві…» (Лк. 22,28-30).


«Боже, молю Тебе, я хочу пізнати Тебе, хочу любити Тебе і втішатись Тобою. І якщо у цьому житті я не здатний на це у повноті, то нехай, принаймні, зможу кожного дня вдосконалюватись аж доти, доки не осягну повноти», – цитуючи молитву святого Ансельма, Папа підкреслив, що з неї можна пізнати містичний дух цього великого монаха, засновника схоластичної теології. Ясність і логічна сила його думки, як кінцеву точку завжди мали «піднести розум до споглядання Бога». Ансельм завжди повторював, що той, хто бажає займатись богослов’ям не може покладатись на власний інтелект, але повинен, в той самий час, плекати глибоке життя віри. Діяльність богослова, згідно із святим Ансельмом, розвивається у трьох ступенях: віра, що є даром Господа Бога, прийнята у покорі; досвід, що полягає у втіленні Божого слова в особистому щоденному житті; і правдиве пізнання, що не є плодом наукових обмірковувань, але – інтуїцією, що походить від духовного споглядання. Ці критерії залишаються актуальними також і сьогодні для усіх тих, які проводять богословські дослідження, як також і для тих, які бажають зглибити для себе правди віри.

«Дорогі брати та сестри, любов до правди і постійна спрага Бога, які позначили усе життя святого Ансельма, нехай будуть стимулом для кожного християнина, щоб невтомно шукати дедалі міцнішого єднання з Христом, Дорогою, Правдою та Життям», – мовив Папа, закликаючи також пастирів Церкви брати святого монаха як приклад ревного служіння вірним та любові до Церкви Христової.