Повчання Папи Венедикта XVI під час загальної аудієнції 28 січня 2009 р.

У середу, 28 січня 2009 р., Папа Венедикт XVI традиційно зустрівся з вірними та паломниками під час загальної аудієнції, що відбулася у залі ім. Павла VI у Ватикані. У своєму повчання Святіший Отець говорив про останні послання святого Павла, так звані «Пасторальні Листи», адже вони були надіслані до окремих пастирів ранньої Церкви: два до святого апостола Тимотея та один – до святого апостола Тита.

Папа зазначив, що у цих посланнях відображена ситуація Церкви покоління, наступного після головних років Павлової місії. Про себе, немов би оглядаючись назад, автор пише як про того, хто отримав милосердя, бо Ісус Христос «на мені першім показав усю свою довготерпеливість, на приклад тим, що мають увірувати в нього на вічне життя», – читаємо у першому посланні до Тимотея (1 Тм 2,7). Змінився і культурний контекст. Починають з’являтися помилкові і перекручені вчення. У згаданих посланнях викриваються ці помилки. Автор спонукає до «духовного читання Священних Писань», щоб навчатися правдивої дороги до спасіння та згадує про спадок апостольської традиції, яку потрібно надійно зберігати, щоб залишатися вірним у звіщенні Євангелія. Апостольська проповідь, тобто Традиція, є необхідною для зрозуміння Святого Письма, для того, щоб почути у ньому Христовий голос.

Іншим важливим моментом Пасторальних послань святого Павла є роздуми над структурою Церкви. У них вперше згадується про поділ служителів на єпископів, пресвітерів та дияконів. У перших роках апостольської проповіді самі апостоли були головними особами, згодом, однак, розвиваються інші служіння. У цих посланнях зустрічаємо постать єпископа, довкола якого – збір пресвітерів та дияконів. Також у посланні до Тимотея знаходимо першу згадку про апостольське наступництво: «Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з накладанням рук збору пресвітерів», – читаємо у 4 главі першого послання.

Варто також відзначити, звернув увагу Венедикт XVI, що у цих посланнях бачимо образ Церкви, висловлений у термінах, дуже близьких людині, таких як «дім» і «родина». Єпископ тут виступає, як батько християнської спільноти. Зрештою, ідея Церкви, як «Божого дому», сягає своїм корінням і Старого Завіту.

«Молімо Господа і святого Павла, щоб також і ми, як християни, змогли все більше, у стосунку до суспільства, в якому живемо, характеризуватися як члени “Божої родини”. І молімося за пастирів, щоб вони все більше зростали у батьківських почуттях, будучи одночасно лагідними і сильними у будуванні Божого дому, спільноти, Церкви», – закінчив своє повчання Святіший Отець.