Інтерв’ю з о. Василієм Ковбичем, ЧСВВ, Протоархимандритом Василіянського Чину Святого Йосафата

Як ми уже інформували, при Генеральному Осідку Отців Василіян відбулась ХІ Римська Генеральна Капітула Василіянського Чину Святого Йосафата, яка тривала від 7 до 31 липня 2008 р. До студії Ватиканського Радіо ми запросили Всесвітлішого отця Василія Ковбича, Протоархимандрита Василіянського Чину, який розповів про основні напрацювання Капітули та про актуальний стан Чину. Пропонуємо вашій увазі це інтерв’ю.

*****

Як уже було згадано, найважливішим завданням останньої Генеральної Капітули було осучаснення Статуту Чину Святого Василія Великого та передання його на затвердження Апостольським Престолом. Отче Протоархимандрите, у чому саме полягає це осучаснення вже існуючих правил?

 
Останні Конституції нашого Чину, потверджені Апостольським Престолом, це ті, що їх затвердив Папа Пій ХІІ 14 червня 1954 року. Осучаснення їх полягає у пристосуванні до вимог і вказівок Другого Ватиканського Собору, як також у виправленні Конституцій згідно з приписами Кодексу Канонів Східних Церков, який був проголошений 18 жовтня 1990 року і став правосильним 1 жовтня 1991 року. Окрім того, осучаснення полягає і в тому, щоб пристосувати наші Конституції до нової дійсності Чину, який знаходиться в обставинах Церкви і суспільства в країнах східної Європи та на Заході. Коротко, осучаснення наших Конституцій з 1954 року полягає в пристосуванні до церковних навчань і законів та до вимог сучасних обставин.

Отче Василію, коли василіянська спільнота відчула, що необхідно внести зміни у вже існуючі та затверджені Римським Престолом Конституції Чину Святого Василія Великого та скільки часу тривала праця над осучасненням попереднього Статуту?

 
Праця над Конституціями – тобто Статутом – нашого Чину розпочалася 1966 року загальною консультацією Василіянського Чину щодо осучаснення Правил і надзвичайною Генеральною Капітулою від 1 вересня 1969 року. Отже, рахуючи саму працю Капітул, то вона тривала майже 39 років. Василіянська спільнота відчула, що необхідно внести зміни у вже існуючі та затверджені Апостольським Престолом Конституції, зокрема у трьох моментах: після ІІ Ватиканського Собору – 1966 року, після того, як Кодекс Канонів Східних Церков став правосильним – 1 жовтня 1991 року і останніми роками, коли було потрібно прийняти різні важливі рішення, але не було визначеної законодавчої основи. Саме життя примусило нас відчути цю необхідність, бо життя і праця такого великого Чину, як наш, не можуть здійснюватися впорядкованим способом без відповідних Правил.

Окрім праці над Статутом, ХІ Римська Генеральна Капітула розглянула також важливіші поточні справи Чину та винесла конкретні постанови. Які першочергові завдання ставить перед собою Василіянський Чин Святого Йосафата на найближче майбутнє?

 
Генеральна Капітула прийняла багато важливих рішень. Першочергові завдання на майбутнє – це, насамперед, увести в життя новий Статут негайно після затвердження його Апостольським Престолом, оригінал якого є в італійській мові. Треба подбати про його переклад на українську, англійську, португальську, румунську, угорську та іспанську мови згідно з потребами Провінцій. Необхідно виготовити також і коментар до Статуту. Капітула прийняла важливі рішення щодо виготовлення документу про Основи Виховання у нашому Чині, про нові покликання і їх плекання, як також щодо вишколу наших ченців. Для України, думаю буде цікавим те, що Капітула постановила про віднову Провінції Св. Миколая на Закарпатті; це значно полегшить працю Протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя – найбільшої в нашому Чині, бо там, Богу дякувати, нас є багато! Капітула прийняла ще інші важливі рішення щодо нашої видавничої та місійної діяльності, як також в адміністративних питаннях. З Божою допомогою тепер будемо займатися виконанням цих постанов, з певністю, що це принесе добрі плоди для нашої чернечої спільноти і для всієї Христової Церкви.

Сьогодні Василіянський Чин Святого Йосафата є міжнародним, складається із дев’яти Провінцій, які розташовані в різних державах, на трьох континентах, і його члени належать до різних Церков свого права. Проте він зродився в лоні УГКЦ. Розкажіть, будь-ласка, нашим радіослухачам, як відбувався процес розширення Чину Святого Василія Великого до актуального стану?

 
Як знаєте, майже всі чернечі спільноти й Чини беруть свій початок від святих людей. Таким святим основоположником спільного монашого життя був святий Василій Великий, який жив і діяв у 4-му столітті. У своїх Правилах він поставив монаше спільне життя вище від життя самотнього-пустинного, і заохотив своїх монахів до активної служби у Христовій Церкві. I на початку 17 століття наш Чин піднімає з занепаду свята людина — волинянин, святий Йосафат Кунцевич, який своєю святістю притягнув до занедбаного монастиря Святої Тройці у Вільнюсі пізнішого митрополита Йосифа Рутського і багато юнаків; і так зародився новий монаший Чин. У 1617 році митрополит Рутський скликав першу капітулу, тобто монаший собор, і на ньому вирішено, що монастирі будуть об’єднані в один Чин, яким керуватиме один головний настоятель, званий протоархимандритом, разом зі своїми радниками. Для цього монашого Чину Рутський уклав Конституції, основані на Правилах св. Василія Великого, в яких було сказано, що василіяни мають дбати не тільки про спасіння власної душі, але й провадити людей до Бога. Він хотів, щоб вони проповідували слово Боже, вчили в школах, видавали книги, душпастирювали.

У 1631 році папа Урбан 8-ий затвердив новий устрій Василіянського Чину, який за три століття поширився у таких країнах східної Європи, як Словаччина, Румунія, Угорщина. А між кінцем 19-го і початком 20-го століття, на прохання Ієрархії, василіяни виїхали до Бразилії, Канади, Сполучених Штатів Америки, і Аргентини, щоб духовно опікуватися українськими іммігрантами і там вони до сьогодні розвивають свою апостольську діяльність. Хоча Василіянський Чин нечисленний, у порівнянні з великими західними Чинами, бо всього нас тільки 557, то працюємо на славу Божу у 14 країнах світу.

Отче Протоархимандрите, Головний Осідок Василіянського Чину є у Римі, а також кожна Провінція має свою місцеву Управу, тобто Протоігумена та його Раду. Яка роль Генеральної Управи у Римі та Протоігуменів в стосунках з різними ієрархами?

 
Наш Чин є централізованим, зазвичай кожен монастир належить до якоїсь Провінції, а кожна Провінція, у свою чергу, підпорядкована Головному Настоятелеві та його Раді. Генеральна Управа координує життя і працю Чину, дбає про гармонійний розвиток та братнє співжиття усіх його членів. Провінційні Управи дбають про те ж на рівні Провінцій. Щодо душпастирських справ у василіянських парафіях, то наші ченці зобов’язані слухати, окрім своїх дотичних настоятелів, ще й місцевого єпископа. Душпастирювання повинно бути узгодженим із церковною ієрархією тієї країни, у якій служать наші ченці. Також при заснуванні нового монашого осідку Чин має отримати дозвіл у місцевого єпископа, згідно із нормами Кодексу Канонів Східних Церков. Важко перерахувати усі ділянки співпраці між Чином та ієрархією, але говорячи кількома словами, хочу наголосити, що Василіянський Чин не є окремою Церквою, він є у Вселенській Церкві і діє для добра божого люду, отож завжди намагається гармонійно співпрацювати з пастирями Церкви.

Отче Протоархимандрите, від імені редакції Українського Відділу Ватиканського Радіо та від усіх наших слухачів щиро дякую Вам за цю розмову та бажаю наснаги та Божого благословення у Вашій нелегкій праці – у проводі найчисленнішого у Католицькій Церкві Чину східної традиції.