Постать святого Ісидора Севільського - тема катехизи Папи Венедикта XVI під час загальної аудієнції 18 червня 2008 р.

У середу, 18 червня 2008 р., на площі Святого Петра у Ватикані, відбулася чергова загальна аудієнція Папи Венедикта XVI з вірними. Свою катехизу з нагоди цієї зустрічі із римлянами та паломниками зі всього світу, Святіший Отець присвятив постаті святого Ісидора з Севільї.

Святий Ісидор, якого називають останнім отцем давньої Церкви, був молодшим братом севільського єпископа Леандро, який відіграв важливу роль у його вихованні. Будучи вимогливою, вченою та суворою особистістю, Леандро створив родинне середовище, сповнене аскетичними вимогами та часом, призначеним для студій. У їхньому домі була бібліотека, багата на поганські та християнські класичні твори, які Ісидор вивчав під наглядом старшого брата.

У 599 році, після смерті брата, Ісидора обрано його наступником. Молодий єпископ Севільї пережив глибоку внутрішню боротьбу, з одного боку, прагнучи вести усамітнене життя, віддане роздумуванню над Божим словом, а з другого – вимоги любові до співбратів у вірі, задля спасіння яких він був зобов’язаний трудитись як єпископ. В одному із своїх творів про людей, які виконують відповідальні служіння в Церкві, святий Ісидор пише: «Відповідальний за Церкву, з одного боку, повинен розп’ястися для світу через умертвіння тіла, але з другого – прийняти рішення про церковні призначення, коли таке приходить із Божої волі, з покорою посвячуючись керуванню, навіть якщо й не бажає цього».

Період, в якому працював та творив св. Ісидор, це був час, коли території Римської Імперії на Іберійському півострові завойовували візиготи, що сповідували аріанство. Крім релігійних проблем, спричинених важкими стосунками з єретиками та з численною єврейською спільнотою, існувала проблема інтеграції цінностей класичної культури. Папа зазначив, що ці труднощі, ще з шостого сторіччя, схожі до багатьох сучасних проблем у різних регіонах світу. Багатство культурних знань, якими володів Ісидор, дозволяло йому поєднувати християнську новизну з греко-римською класичною спадщиною. Подиву гідними є його зусилля спрямовані на те, щоб не втратити нічого з того, що людський досвід створив протягом історії його батьківщини та всього світу, усі здобутки людини, не зважаючи на те, чи йдеться про поганські, єврейські чи християнські. Тому й не дивно, що інколи, у виконанні цього завдання, йому не завжди вдавалося перевести знання, якими володів, через очисні води християнської віри. У той же час, пропозиції святого Ісидора завжди перебувають у повній гармонії з католицької вірою. Дискутуючи про різноманітні богословські проблеми, він виявляв розуміння їх складності, пропонуючи розв’язки, які виражають повну християнську правду, що дало можливість християнам протягом наступних століть і аж до наших днів, користати з його визначень.

Визначним прикладом цього є навчання святого Ісидора Севільського про стосунок між активним та контемплятивним життям. Він пише, що ті, які бажають осягнути відпочинок у спогляданні, повинні спочатку тренуватися, ведучи активний спосіб життя, лише очистившись від гріхів, будуть здатними здобути чистоту серця – єдину умову, щоб бачити Бога. Він зазначав, що вибір «середньої» дороги, що поєднує затворницький та активний спосіб життя, допомагає розв’язати напруження, які виникають, коли хтось вибирає лише один спосіб. Як вірний життєвий орієнтир, він наводить приклад Ісуса Христа: «Спаситель Ісус запропонував нам приклад активного життя, коли протягом дня посвячувався для того, щоб звершувати знаки і чуда в місті, але показав контемплятивне життя, коли вночі віддалявся на гору, проводячи час на молитві». На основі цього святий Ісидор робить висновок, що той, хто намагається наслідувати Христа, посвячується спогляданню, не відриваючись від активного життя, адже потрібно любити Бога в молитві, і, одночасно, ближнього через дію.

«Цей підсумок є великим уроком, який великий Севільський єпископ залишив нам, християнам сьогодення, що покликані свідчити про Христа на початку нового тисячоліття», – закінчив свою катехизу Венедикт XVI, після чого коротко переказав це повчання французькою, англійською, німецькою та іспанською мовами, вітаючи одночасно паломників, що ними розмовляють, а також привітав окремі групи португальською, польською, словенською, словацькою, хорватською угорською та італійською мовами, бажаючи, зокрема, успіхів студентам, що здають іспити.