Підсумок послання Папи Венедикта XVI з нагоди 45-го Всесвітнього дня молитви за покликання

Цього року 13 квітня, коли за григоріянським календарем припадає 4-та неділя Пасхи, Католицька Церква відзначає 45 Всесвітній день молитви за покликання. Темою цьогорічного відзначення є «Покликання на служіння Церкви-місії». У своєму посланні з цієї нагоди Папа Венедикт XVI підкреслює місійний характер Церкви, як загалом, так і кожного окремого її члена. Цей вимір особливо пов’язаний з священичим покликанням, хоч силою Святих Тайн Хрищення і Миропомазання є притаманним кожному християнинові. Папа зупиняється над біблійними джерелами цього завдання, пригадуючи місію пророків та священиків, доручену Богом вибраним людям, яких Він покликав і послав до народу від Свого імені. Роздумуючи над місією Христа, в якому здійснилися обітниці, Венедикт XVI підкреслює, що також і Ісус, вже під час публічного життя, проповідуючи у Галилеї, вибрав учнів – «безпосередніх співробітників месіянського служіння». Зворушений співчуттям до втомлених і нескінченних натовпів, що були, немов вівці без пастиря (пор. Мт 9,36), Господь заохочував учнів взяти на себе матеріальні та духовні потреби людей, а даючи їм це доручення, сказав: «Моліть, отже, господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (Мт 9,38). «Місіонерська промова», яку пропонує Папа Венедикт XVI, вміщає аспекти, що характеризують місійну діяльність християнської спільноти, вірної прикладові Ісуса. Відповісти на Його покликання, означає з второпністю і простотою виходити назустріч труднощам і переслідуванням, звіщати Боже Царство, усвідомлюючи, що учень не самотній, але сам Ісус діє через нього, проповідуючи навернення і відпущення гріхів.

Вибрані учні приймають назву Апостоли, що означає «послані», щоб як послані свідки Христових смерті та воскресіння, звіщати світові Євангеліє. Як дізнаємося з «Діянь Апостолів», співучасниками процесу євангелізації стають також і інші учні, місійне покликання яких нерідко зроджується в провидінних обставинах, часто болісних. Серед них Папа пригадує святого апостола Павла з Тарсу, найбільшого місіонера всіх часів. Його приклад показує тісний зв’язок між місією та покликанням.

Сьогодні, як і в ті часи, рушієм апостолів і їхніх послідовників завжди є любов до Христа, яку потрібно передавати ближнім «прикладом, словами і усім життям». Поміж тих, які вибирають повністю посвятитися на служіння Євангелію, священики особливо покликані проповідувати, уділяти Святі Тайни і опікуватися найслабшими. «Статистики свідчать, – пригадує Венедикт XVI, – що кількість охрищених кожного року зростає завдяки їхній душпастирській діяльності».

Співробітниками у євангелізації є також ченці та черниці, як ті, що обрали затворницький спосіб життя, так і ті, що ведуть активне життя, адже своїми чернечими Обітами вони обрали радикальне життя Євангелієм.

Аби запевнити тривалість апостольської місії Церкви, необхідно дбати про нові покликання через проповіді, катехизи, літургію і молитовне виховання. Потрібно також підтримувати постійний зріст у вірі дітей та дорослих, разом з усвідомленням спільної місіонерської відповідальності та взаємної участі у ній. Закінчуючи своє послання, Папа пригадує, що покликання – це дар, який Церква щодня випрошує у Святого Духа, за прикладом первісної християнської спільноти, зібраної довкола Пречистої Діви Марії, Цариці Апостолів. Від Неї церковна спільнота вчиться благати в Господа розквіту нових апостолів, здатних свідчити і жити вірою та любов’ю, які необхідні місійному служінню.