Папа Венедикт XVI прийняв учасників XIV Генеральної Асамблеї та Міжнародного Конгресу Папської Академії «Pro Vita»

У понеділок, 25 лютого 2008 р., коло 400 учасників XIV Генеральної Асамблеї та Міжнародного Конгресу Папської Академії «Pro Vita» прийняв Святіший Отець Венедикт XVI. У привітальному слові Архиєпископ Еліо Зґреччіа, Президент Папської Академії «За життя», представив Венедиктові XVI учасників зустрічі, а це, крім постійних членів, почесних членів та членів-кореспондентів Академії також 315 учасників Конгресу – дослідники етики, спеціалісти в ділянці догляду за хворими та вмираючими, завідуючі відділами паліативної опіки, викладачі різних богословських, біоетичних та юридичних факультетів.

Промовляючи до присутніх, Папа подякував їм за пошук відповідей на різні питання, які сьогодні ставить розвиток медичних наук. У такій ситуації перед Церквою стоїть завдання вносити у широкий горизонт людського життя світло об’явлених істин та підтримувати надію.

Венедикт XVI зазначив, що на згасання людського життя, чи то в похилому віці, чи в розквіті сил, не можна дивитися лише як на біологічний процес. Зі смертю завершується земний досвід життя, але відкривається вічність. Тому в цьому священному моменті віднаходять сенс усі наші зусилля, спрямовані на покращення нас самих і світу. Для християн смерть – це зустріч з Богом Творцем, яка також є даром для оточуючих, тому «жоден віруючий не повинен би вмирати самотній і покинений», – зазначив Папа, додаючи, що «усе суспільство, а особливо галузі, пов’язані з медичною наукою, зобов’язані виражати солідарність любові, охорону і пошану до людського життя у кожному моменті його земного розвитку, особливо тоді, коли воно переживає умови хвороби чи перебуває на завершальній стадії». Йдеться про обов’язок з боку лікаря застосовувати, а з боку пацієнта – приймати, ті ліки чи заходи, які в конкретній ситуації є «звичайними».

Нав‘язавши до своєї другої енцикліки «Spe salvi», Венедикт XVI зазначив, що рівень гуманності як одиниці, так і суспільства, визначається їх стосунком до страждання і до терплячих, тому суспільство, яке не в змозі прийняти терплячих, не здатне підтримати їх, є жорстоким і нелюдяним. У великих містах збільшується кількість самотніх похилих віком осіб чи хворих, що сприяє загостренню проблеми евтаназії. «Спільні зусилля громадянського суспільства та спільноти вірних повинні прямувати до того, щоб усі могли не лише гідно та відповідально жити, але також проходити через момент випробування і смерті у найкращих умовах братерства і солідарності, навіть там, де смерть приходить в убогій сім’ї чи на лікарняному ліжку», – наголосив Святіший Отець.