Творчість святого Августина – тема загальної аудієнції з Папою
20 лютого 2008

У середу, 20 лютого 2008 р., відбулася традиційна загальна аудієнція зі Святішим Отцем Венедиктом XVI. У зв’язку з тим, що зал ім. Папи Павла VI, у якому відбуваються такі зустрічі у зимовий період, не зміг вмістити всіх прибулих паломників, загальна аудієнція проходила у 2 етапи. Спочатку Венедикт XVI привітав вірних, які на нього чекали в базиліці Святого Петра. Промовивши до прибулих італійською, французькою, англійською, німецькою та іспанською мовами, Папа проказав разом з ними молитву «Отче наш» та уділив своє благословення. Далі, в залі ім. Павла VI, Венедикт XVI виголосив чергову катехизу, під час якої далі коментував твори святого Августина.

«Деякі твори святого Августина мають першочергове значення не лише для історії християнства, але й для формування всієї західної культури», – розпочав Святіший Отець, зазначивши, що найяскравішим прикладом цього є «Сповідь» – одна з книг давнього християнства, яку і досі найбільше читають.

Кілька років перед смертю, св. Августин зібрав усе, що написав, виправивши те, що, вважав за потрібне. Після смерті єпископа його приятель Посідій склав список цих творів, додавши його до біографії святого, аби зберегти пам’ять про них перед загрозою, яка походила від варварів. До сьогоднішнього дня дійшло понад 300 листів св. Августина, а також 600 проповідей. Очевидно, це не вся спадщина гіпонського проповідника, яка, можливо, нараховувала майже 4 тисячі гомілій – плід сорокарічної праці. Деякі з них були віднайдені нещодавно. Письмова спадщина св. Августина поділяється на філософські, апологетичні, докринальні, моральні, монаші, екзегетичні, протиєретичні твори, не вряховуючи листів та проповідей.

Насамперед слід відзначити вже згадану «Сповідь», написану у 13 книгах між 397 та 400 роками, що є, певного роду, автобіографією, написаною у формі діалогу з Богом. «Цей літературний стиль відображає життя святого Августина, яке не було життям, замкненим у собі, життям розсіяним у багатьох речах, але, в основному, це було життя, прожите як діалог з Богом, а через те було життям для інших», – зазначив Венедикт XVI. Назва «Сповідь» вказує на особливість цієї автобіографії: з одного боку, воно означає визнання своїх гріхів, слабостей, а з іншого – визнання усіх Божих благодатей і подяку Богові за них. «Завдяки «Сповіді» можемо крок за кроком прослідкувати внутрішній шлях цієї надзвичайної людини, яка прагнула Бога», – сказав Папа.

Твором, який значно вплинув на політичний розвиток, є праця “De civitate Dei” («Про Місто Боже»), написана між 413 та 426 роками. Спонукою було захоплення Риму готами у 410 році. Ця подія глибоко вразила як поган, так і християн. Перші запитували, чому поганські божества не змогли врятувати місто, а другі те саме запитували щодо заступництва християнського Бога та Святих Апостолів. Погани звинуватили християн у тому, що в часи, коли Рим був центром язичництва, неможливо було навіть припустити, що місто потрапить у руки ворогів, а тепер, з приходом Бога християн, це сталося, а отже, Він не захищає, Йому не можна довіритись. Відповіддю на ці закиди є праця св. Августина «Про Місто Боже», у якій єпископ пояснює, чого саме ми повинні очікувати від Бога, а чого – ні, яке співвідношення є між політичною сферою та вірою. Книга є представленням історії людства, яку провадить Боже Провидіння. Історія відображає змагання між двома видами любові – любові до себе й любові до Бога.

Не менш важливою є книга “De Trinitate” («Про Пресвяту Тройцю»), праця про основу християнської віри, тобто про віру в Одного Бога у Трьох Особах. Святий Августин намагається зрозуміти це таїнство, що один і єдиний Створитель світу і всього що у світі, є, одночасно, колом любові Трьох Божественних Осіб, що є виразом глибокої і найбільш реальної єдності одного Бога.

Іншим твором св. Августина, про який згадав Венедикт XVI є “De Doctrina Cristiana” («Про християнську доктрину»), що є введенням до інтерпретації Біблії, відіграючи важливу роль у формуванні західної культури.

Для гіпонського єпископа важливим було не лише писати богословські трактати, але також доносити віру до простих людей. Це прагнення керувало усім його життям, про що дізнаємося з його листів до друзів. Тому св. Августин пише також катехитичні твори, а також праці, які спростовують навчання єретиків, зокрема – донатистів, які внесли поділ у Церкву в Північній Африці, навчаючи, що одна Африканська Церква є правдивою Церквою, чим протиставлялися єдності усієї Церкви. А щоб бути зрозумілим для всіх, пише простою латиною, а не мовою тогочасних промовців та філософів. Серед творів, призначених для загалу, важливе місце займають численні проповіді, між якими – коментарі до всіх Псальмів, та пояснення Євангелії від св. Івана.

Завершуючи свою катехизу, Венедикт XVI відзначив, що іконографічна традиція зображувати св. Августина з книгою в руках є виявом як і значної ролі його літературної спадщини, так і його життя, протягом якого він сам любив читати і вдосконалюватись, знайомлячись з попередньою великою культурою.