Загальна аудієнція Папи Венедикта XVI
12 грудня 2007

«Дорогі брати і сестри, Отець Церкви, на якого сьогодні звернемо увагу – це святий Павліній з Ноли», – цими словами Папа Венедикт XVI розпочав чергову загальну аудієнцію, яка відбулася в середу, 12 грудня, в залі ім. Папи Павла VI у Ватикані.

Павліній здійснював своє служіння в Нолі, що у південноіталійському регіоні Кампанія, де спочатку був монахом, згодом – священиком, а пізніше – єпископом. Але походив він з теперішнього міста Бордо на півдні Франції, де він народився і отримав добру освіту під проводом поганського поета Авзонія. Йдучи за політичною кар’єрою, він покинув рідні землі, отримавши призначення на губернатора Кампанії. Спостерігаючи за тим, як місцеві жителі вшановують святого мученика Феліція, відчуваючи відповідальність за громадські справи, збудував там притулок для вбогих та проклав дорогу до святині, щоб полегшити шлях паломникам. Втративши прихильність тодішньої влади, він почав замислюватися над непевністю земних речей. Прагнучи краще пізнати сенс існування, Павліній подався до Мілану, до школи святого Амброзія, а християнське виховання доповнив на рідних землях, де отримав Святу Тайну Хрищення з рук єпископа Бордо.

У той час Павліній одружився з побожною християнкою Тарасією, і в них народився син, який помер через кілька днів після народження. Цю смерть подружжя відчитало як Божий знак, тому за взаємною згодою продали свої маєтки і роздали вбогим, після чого покинули Аквітанію, щоб розпочати аскетичне життя в околиці Ноли, біля базиліки святого Феліція.

Отримавши також Святу Тайну Священства, Павліній розпочав душпастирську працю між паломниками, завойовуючи прихильність місцевої христянської спільноти, яка, після смерті єпископа в 409 році, вибрала його своїм пастирем. Отримавши єпископські свячення, він ще ревніше працював, звертаючи особливу увагу на вбогих, залишивши по собі образ справжнього «пастиря любові».

Навернення Павлінія справило велике враження на сучасників. З боку поганських вихователів він зустрів незрозуміння і звинувачення у зраді. Відповідаючи своєму вчителеві Авзонієві, Павліній пояснив, що його дбання про вбогих не означає зневагу до земних дібр, а, навпаки, ще краще їх оцінення задля вищої мети. А свій поетичний талант він не змарнував, але присвятив оспівуванню Христа – Воплоченого Бога, Розп’ятого і Воскреслого.

Своє навернення Павліній завдячував заступництву святого Феліція, якого він вважав своїм небесним покровителем. Він збудував нову базиліку на його честь, прикрашену розписами, які мали на меті бути «візуальним катехизмом».

Своє життя святий Павліній проводив в убогості, молитві і в молитовному читанні Святого Письма, шукаючи шляхів до християнської досконалості. Тим, які дивувались його рішенню відректися від земних дібр, він пригадував, що віддалення від багатств, якими володіється в цьому світі, не є осягненням досконалості, а лише початком змагання до неї.

Поряд з молитвою та слуханням Божого слова в спільноті Павлінія важливе місце займала християнська любов. Він не обмежувався тільки до давання милостині, але приймав убогих так, немов би це був сам Христос. Він називав бідних своїми покровителями, адже це був обмін дарами: з одного боку – допомога, а з другого – подячні молитви.

Святий Павліній не писав богословських трактатів, але поезію, яка була вираженням богослов’я, втіленого в життя, проникненого Божим словом. Особливе місце в його творах займає значення Церкви, як тайни єдності, яку він в особливий спосіб переживав через так звану духовну дружбу, підтримуючи листування з численними видатними церковними особами свого часу. «Нема нічого дивного в тому, що ми, хоч далекі, є, водночас, один біля одного, і не будучи знайомими, пізнаємо один одного, бо ми є членами того самого тіла, маємо одну голову, опроміненені тією ж ласкою, живемо з того самого хліба, йдемо однаковою дорогою, живемо в одному домі», – писав святий Павліній до святого Августина. Венедикт XVI зазначив, що ці слова є свідченням того, що насправді означає бути християнами, бути членами одного Христового Тіла, жити у вселенській єдності Церкви.