Доповідь о. Генезія Віомара, ЧСВВ, з нагоди ювілеїв Української Папської Колегії ім. святого Йосафата.

Пропонуємо Вашій увазі доповідь о. Генезія Віомара, ЧСВВ, Ректора Української Папської Колегії ім. св. Йосафата, про минуле та сучасний стан відомого богословського осередку Української Греко-Католицької Церкви, що вже понад 100 років плідно працює в ділянці виховання українського духовенства.

*****
75-річчя від перенесення на новий осідок
Української Папської Колегії Святого Йосафата у Римі

 
З милості Божої, 13 листопада, ось вже виповнюється 110 років від заснування і 75 років від перенесення на новий осідок Української Папської Колегії Святого Йосафата. Колегія святкує свій черговий ювілей – 75-річчя з дня перенесення Колегії зі скромних приміщень при церкві Святих Сергія і Вакха, що на Есквілініо по вулиці Мадонна деі Монті, до величавої забудови на Джанікольськім пагорбі «Вічного міста» Рим. Ювілей Колегії – це важливий етап в її житті. Протягом вже добрих 110 років ця духовна Alma Mater у Римі виховує майбутніх працівників для Христової винниці. Вона формує християнську і національну свідомість, пояснює богословські істини, творить справжню католицьку духовність в душі людини, підпорядковуючи людський дух до прагнення вічного життя і розкриття вічних істин Божественного Об’явлення.

Людині є завжди властиво прагнути іти вперед, бути першою, дозрівати і пізнавати, ставати людиною з великої літери – і це є її позитивною якістю, бо все це ми використовуємо на служіння ближньому і користь Христової Церкви, посідаючи дані нам дари від Бога. Отож, вся послуга, яку вчинила за всі свої роки наша Українська Папська Колегія в святій Церкві, є тим невтомним служінням, у якому прийшов послужити нам сам Господь. Христос віддає себе цілком, Він прийшов послужити людям, і Його перемога, яка для світу здається приниженням і поразкою, відкрила людям шлях до життя вічного. Такий приклад є даний до наслідування кожній людині, кожному християнину, але, в першу чергу, кожному семінаристу і священику.

Насправді сила приємних почувань виринають, коли згадуємо про подію заснування нового осідку Колегії, що за стараннями і щедрістю Папи Пія ХІ постала новою будівлею на вершині Джанікольського пагорба, про яку Папа Пій ХІІ на аудієнції у 1952 році чудово сказав, що Колегія, «є немов невгасаючий римський маяк католицької віри для (нашої) далекої Батьківщини». Цей же Намісник Христовий, Великий Пій ХІІ, в свій час наголосив, що Колегія стала тим виявом Божого провидіння, через яке були приготовлені численні священики і єпископи, які вливали і далі вливають в душу українського народу життєдайні соки обновленого релігійного розквіту. Мусимо пам’ятати, що наша Аlma Mater приймала у всі роки свого існування з різних областей України юнаків-кандидатів до священства, а попри них і тих, хто походив з обох Американських континентів, Австралії та з різних куточків Західної Європи, де перебувають на еміграції їхні родини.

Папська Колегія Святого Йосафата, як сказав одного разу Кардинал Рубін, Префект Конґреґації Східних Церков, є також «священним житлом побожності і студій; крім того ж вона є одночасно і знаком доброзичливості Вселенських Архієреїв до Української Церкви, і знаком вірності та прив’язання до Петрового Престолу». Мимоволі пригадуються слова Папи Пія ХІ, на аудієнції 13 листопада 1932 року, в яких він заохочував Українську єрархію про набуття міцної духовності та тривкого інтелектуального виховання. Папа сказав: «Не можна забувати про потребу знань, але насамперед потрібно прагнути набувати побожність», і додав, згідно думки Св. Апостола Павла, що «Знання без святості – це суєта, це блискуча порожнеча, це холодний інтелектуалізм» (пор. 1 Кор 1,2; 13,2).

Для цього прикладу перед нами постає постать Святого Йосафата Кунцевича, під опіку якого віддана наша Колегія. Папа Іван Павло ІІ, 16 січня 1983 року, коли відвідав Колегію, підкреслив особливість цього Святого, який є взірцем знання і святості, бо його життєвим обов’язком було особисте освячення аж до геройського свідчення мучеництва, яке стало образом бажання єдності Церкви. Саме тому Колегія виховує своїх питомців, щоб завтрашнього дня у ряди Церкви стали люди, які будуть невтомними подвижниками цієї святої Божої справи, але які найперше приготують себе молитвою і навчанням.

Як ми можемо тепер вже спостерегти, Колегія вступила за свої останні десятиліття існування в активний етап свого життя, адже вже від самого започаткування Колегії ми можемо побачити її добрі плоди, а ними є наші українські священики, що працюють на парафіях при єпархіальних установах, викладають в семінаріях або продовжують навчання поза межами України в інших країнах світу. Тому ми можемо сказати, що Українська Папська Колегія Святого Йосафата не є якимсь звичайним аналогом світського вищого учбового закладу, в якому молоді люди здобувають професійні знання і навики. Священство, до якого приготовляється молодий семінарист - це не професія, а відповідь на заклик Господа і служіння людям. Як говорив часто Папа Іван Павло II до семінаристів: "Покликання - це таємниця і дар, тому семінаристи є дорогоцінним даром для Церкви і всього світу"; і те, що є дароване для однієї людини – насправді, стає даром для всіх людей, для спільноти і суспільства в цілому. Наша Колегія за 75 років свого існування на пагорбі Джаніколо дає не тільки інтелектуальну формацію, але і духовну та душпастирську. І ця формація повинна продовжуватися все життя священика, бо завдяки Таїнству священства семінарист стає священиком, а людиною він вчиться бути все своє життя.

Кидаючи ретроспективним поглядом в минулі роки історії нашої «духовної колиски», і дивлячись на багаторічні плоди напружених праць виховників і семінаристів, ми бачимо, скільки чудових робітників Христового євангелія вийшло зі стін цієї Колегії, а це означає, що життя і діяльність такої величної папської інституції не стоїть на одному місці. Продовжуючи науково-дослідну діяльність в ділянці богослов'я, здійснюючи справу навчання і виховання питомців у дусі правдивої католицької віри, Колегія тим самим займається вирішенням практичних завдань, які сьогодні стоять перед всією нашою Церквою. Перед духовними учбовими закладами на даний час стоять важливі бар’єри до подолання, головно: підвищення якості християнської культури, розвиток богослов'я і різносторонніх церковних наук. Причому під освітою не слід розуміти тільки сукупність знань і засвоєння методу науково-богословської праці, але й формування твердих християнських переконань, справжньої особистої духовності. Богослов'я, засноване на Святому Писанні, будучи вірною церковному Переданню, дає відповіді на проблеми, які хвилюють сучасну людину. Тому така здатність творчо зберігати незмінними істини Апостольської віри, розвиток душпастирського підходу до сучасних суспільних проблем і вдосконалення особистої і громадської духовності – це і є пріоритетним завданням, яке сьогодні стоїть перед будь-якою семінарією, а тим більше перед нашою Колегією.

Нехай Всемилостивий Господь наш Ісус Христос поблагословить нашу працю на благо Його Святої Католицької Церкви, як і теж на благо духовної освіти; нехай Він, через своїх намісників, Вселенських Архієреїв, і надалі зсилає своє освячуюче благословення на тих, що навчають і тих, хто вчаться, щоб могти ревно працювати на Божу славу і спасіння безсмертних людських душ.

Наша Колегія є серцем Української Греко-Католицької Церкви, саме в ній зріє майбутнє Церкви, а від сьогоднішніх семінаристів залежатиме, яка вона буде завтра.