Папа Венедикт XVI до політиків та дипломатів
(закінчення)

Під час відвідин Австрії з нагоди 850-річчя Марійського відпустового центру в Маріяцель, Святіший Отець Венедикт XVI зустрівся з членами австрійського парламенту та уряду, представниками регіональних властей та з дипломатичним корпусом. Ця подія відбулася 7 вересня в залі аудієнцій у палаці Гофбурґ, що є резиденцією Федерального Президента Австрії.

У своїй промові Вселенський Архиєрей заторкнув важливі суспільно-політичні питання. Пропонуємо Вашій увазі переклад останньої частини цієї промови, у якій, зокрема, йдеться про роль Європи у світі.

***
Промова Святішого Отця Венедикта XVI
під час зустрічі з представниками влади та дипломатичного корпусу
(закінчення)

Діалог розуму

Врешті, частиною європейської спадщини є також традиція мислення, головною для якої є істотна відповідність між вірою, істиною та розумом. Тут йдеться, врешті-решт, про питання, чи розум є початком і основою всіх речей, чи ні. Йдеться про питання, чи дійсність бере свій початок з випадку і необхідності, а, отже, розум є випадковим другорядним твором ірраціонального, і таким чином, в океані ірраціональності, він також не має сенсу, чи навпаки залишається правдою те, що становить глибоке переконання християнської віри: In principio erat Verbum– на початку було Слово – початком усіх речей є творчий Розум Бога, який постановив дати себе пізнати нам, людський істотам.

Дозвольте мені процитувати в цьому контексті Юргена Габермаса, філософа, який не належить до християнської віри. Він стверджує: «Для нормативної самосвідомості сучасності християнство не було лише каталізатором. Зрівняльний універсалізм, від якого походять ідеї свободи і солідарного співжиття, є безпосередньою спадщиною юдейської справедливості та християнської етики любові. Незмінна в основі, ця спадщина завжди використовувалася в критичний спосіб і наново інтерпретувалась. До сьогодні їй немає альтернативи».

Завдання Європи у світі

 
З унікальності її покликання, для Європи випливає також і унікальна відповідальність за світ. У цьому плані вона, передовсім, не повинна відректися себе самої. Континент, який демографічно швидко старіє не повинен стати духовно постарілим. Європа, крім цього, здобуде краще усвідомлення себе самої, якщо прийме відповідальність у світі, яка відповідає її особливій духовній традиції, її надзвичайним можливостям та її великій економічній силі. Європейський Союз мав би взяти на себе керівну роль у поборюванні проти бідності в світі і в зобов’язанні на користь миру. З вдячністю можемо відзначити, що європейські держави і Європейський Союз є між тими, які найбільше сприяють міжнародному розвиткові, але вони також повинні би проявити свій політичний вплив, наприклад, у вирішенні найневідкладніших викликів, поставлених Африкою, супроти жахливих трагедій цього континенту, таких як СНІД, ситуація в Дарфурі, несправедлива експлуатація природних ресурсів і торгівля зброєю, яка викликає особливе занепокоєння. Так само політичні і дипломатичні старання Європи та її країн не повинні забувати про постійно важку ситуацію на Близькому Сході, де необхідний загальний внесок для того, щоб сприяти відмові від насильства, взаємному діалогові та справді мирному співжиттю. Через відповідні зв’язки взаємообміну повинні також зміцнюватися стосунки з країнами Латинської Америки і Азійського континенту.

Закінчення

Вельмишановний Пане Президенте, Шановні Пані та Панове. Австрія є країною, багатою чисельними благословеннями: прекрасні краєвиди рік за роком притягають на відпочинок мільйони людей; нечуване культурне багатство, створене і зібране багатьма поколіннями; численні особи, наділені мистецьким талантом і великою творчою силою. Повсюди можна побачити свідчення досягнень, здобутих наполегливістю і даруваннями працюючого населення. Це є причиною признання і гордості. Але, очевидно, Австрія не є «щасливим островом», і не вважає, що є таким. Самокритика є завжди корисною, і, очевидно, вона властива Австрії. Країна, яка багато отримала, повинна також багато давати. Вона може дуже розраховувати на себе, і також вимагати від себе самої певної відповідальності щодо сусідніх країн, щодо Європи і щодо світу.

Багато з цього, чим є Австрія, і що має, вона завдячує християнській вірі і її великому впливові на людей. Віра глибоко сформувала характер цієї країни ти її людей. Тому буде корисним для всіх не дозволити, аби одного дня у цій країні про християнство говорило лише каміння! Без живої християнської віри Австрія вже не буде Австрією.

Бажаю Вам і всім австрійцям, передовсім хворим і похилим віком, як також молодим, у яких ще все життя попереду, надії, довіри, радості і Божого благословення! Дякую.