Папа Венедикт XVI до політиків та дипломатів
(3 частина)

Під час відвідин Австрії з нагоди 850-річчя Марійського відпустового центру в Маріяцель, Святіший Отець Венедикт XVI зустрівся з членами австрійського парламенту та уряду, представниками регіональних властей та з дипломатичним корпусом. Ця подія відбулася 7 вересня в залі аудієнцій у палаці Гофбурґ, що є резиденцією Федерального Президента Австрії.

У своїй промові Вселенський Архиєрей заторкнув важливі суспільно-політичні питання. Пропонуємо вашій увазі наступну частину її перекладу.

***
Промова Святішого Отця Венедикта XVI
під час зустрічі з представниками влади та дипломатичного корпусу
(продовження)

 
Життя

 
Саме в Європі вперше було сформульовано концепцію прав людини. Фундаментальним людським правом, передумовою усіх інших прав, є право на саме життя. Це стосується життя від зачаття до його природної смерті. Як наслідок, аборт не може бути правом людини – він є його запереченням. Він є «глибокою соціальною раною», як невтомно підкреслював наш вже померлий співбрат кардинал Франц Кеніґ.

Говорячи це, не висловлюю специфічно церковного зацікавлення. Бажаю радше стати захисником глибоко людського прохання і речником немовлят, які не мають голосу. Цим не заплющую очей перед проблемами і конфліктами багатьох жінок, і усвідомлюю, що вірогідність нашого виступу залежить від того, наскільки сама Церква поспішає на допомогу жінкам, що мають труднощі.

У цьому контексті звертаюся із закликом до відповідальних в політиці, щоб не дозволили на те, щоб діти вважалися немовби хворобою, ні на те, щоб було скасованим означення несправедливості, надане вашим юридичним ладом щодо аборту. Це говорю, спонукуваний тривогою за людські цінності. Але це не є нічим іншим, як лише однією стороною того, що нас турбує. Іншою є зробити все можливе, щоб вчинити європейські країни більш відкритими для того, щоб приймати дітей. Заохочуйте, прошу вас, молодих, які в подружжі засновують нові сім’ї, щоб ставали матерями і батьками! Цим зробите добро їм самим, але також і для всього суспільства. Також рішуче підтримую вас у ваших політичних турботах, спрямованих на те, щоб сприяти умовам, які уможливлюють молодим парам виховання дітей. Але все це не дасть жодної користі, якщо не зможемо наново створити у наших країнах клімат радості і довіри до життя, в якому на дітей не дивляться як на тягар, але як на дар для всіх.

Велику стурбованість спричиняє мені також дискусія щодо так званої «активної допомоги у смерті». Можна побоюватись, що одного дня може бути застосовано не оголошений, або також і виразний, тиск на важкохворих та похилих віком осіб, щоб вони просили смерті, або самі собі її заподіювали. Справедливою відповіддю на терпіння наприкінці життя є увага, сповнена любов’ю, супровід на дорозі до смерті – особливо з допомогою паліативної медицини – а не так звана «активна допомога у смерті». Щоб утвердити гуманний супровід на дорозі до смерті необхідні структурні реформи в усіх відділах медичної і соціальної сфер та організація закладів паліативної опіки. Потрібні, також, конкретні кроки, які полягають в психологічній і душпастирській допомозі важкохворим і вмираючим особам, їхнім родичам, лікарям і медперсоналові. У цій ділянці «хоспісний рух» робить колосальні речі. Але весь загал цих завдань не може бути делегований виключно їм. Численні інші люди повинні бути готовими, або треба їх заохочувати, щоб згідно із своїми можливостями не звертаючи увагу на час, а також витрати, спрямувати люб’язну допомогу важкохворим та вмираючим.

(Буде продовження)