Поклін Едіґні з Пух, баварській святій українського походження

У липні цього року українська громада німецького міста Мюнхена здійснила прощу до історичного містечка Пух - Фірстенфельдбрук, де похована свята Едіґна – онука князя Ярослава Мудрого. Як інформує в українській церковній газеті „Християнський голос”, яку видає Апостольський екзархат Української Католицької Церкви в Німеччині та Скандинавії, пані Надя Галабарда-Сухорончак, вже вдруге цього року українській громаді Мюнхена випала честь відвідати, за словами президента Віктора Ющенка, який побував тут у лютому цього року, «цю важливу сторінку історії».

Цього разу до паломництва долучились вірні з Нового Ульму, Штутґарту та Зальцбурґу, а молодь під проводом о. Володимира Війтовича відбула пішу прощу. Архиєрейську Святу Літургію очолив екзарх, Владика Петро Крик у співслужінні 6-оьх священиків, у богослужінні брав участь місцевий парох та німецькі вірні. Співав хор „Покров” з мюнхенської катедри під керуванням Станіслава Саєнка.

У проповіді Владика Петро наголосив, що свята Едіґна хвилює і зворушує наших сучасників. Своїм милосердним життям, добротою, терпінням вона стала прикладом правдивої християнки. Він також оголосив, що у майбутньому проща до мощей святої Едіґни буде проходити у першу суботу місяця липня.

Прочани молились у церкві святого Севастіана, де спочивають мощі святої, молодь з цікавістю читала пам’ятну таблицю, поставлену 6 липня 1988 року – у рік 1000-ліття хрищення Русі–України студентами Українського Вільного Університету з Мюнхена з ініціативи професора Петра Ґоя, завдяки студійній програмі під назвою «Стежками Батьків по Європі» та за участю, тепер уже покійного, Владики Платона Корниляка і при великій участі мешканців села Пух, Римо-Католицьких, Греко-Католицьких і Православних Владик. Варто згадати, що Український Вільний Університет видав три поштові картки, на яких зображена Блаженна Едіґна, донька Анни Ярославни, королеви Франції, онука князя Ярослава Мудрого.

Для молодих українських студентів ця проща стала справжнім духовним відкриттям того, як за кордоном на певному рівні шануються визначні українці, віднайденням ще одного українського коріння в далекій баварській землі.

Кілька років тому життя святої Едіґни стало відкриттям і для Оксани Бойко, магістра філософії, що навчалась у Мюнхені, в Українському Вільному Університеті, і мала можливість побувати в селі Пух, що віддалене 30 кілометрів від Мюнхена. Там жила та була похована свята Едіґна, чиє ім'я з латинської мови перекладається як «надзвичайно достойна, гідна». Про історію життя Едіґни написав книгу Франс Бауер під назвою “Збірка матеріалів про Едіґну з Пух”. Українською її переклав колишній ректор УВУ Іван Ґой, що сердечно переймався долею цієї історії.

У роки правління князя Ярослава Мудрого Київська Русь підтримувала тісні контакти з Візантією, Польщею, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами. А з деякими з них – Францією, Норвегією, Польщею та Угорщиною – стосунки и були зміцнені династичними шлюбами. Сам Ярослав був одружений із донькою шведського короля Олафара, дочка Єлизавета була в шлюбі з норвезьким королем Ґеральдом Суворим. Друга дочка, Анна, – з французьким королем Генріхом І, а третя, Анастасія, – з угорським королем Андрашем. Польський король Казимир одружився з сестрою Ярослава Марією. Ярослава Мудрого назвали “європейським сватом” – така політика вела до збільшення авторитету й міжнародної поваги.

Отож, одна з доньок князя – Анна Ярославна, приїхала у Францію. Вона мала ґрунтовну освіту, вільно володіла кількома мовами, зокрема старослов’янською, грецькою, латиною. І це зрозуміло, бо дитинство її проходило в атмосфері великого піднесення Київської держави. Освіченість, мудрість і висока культура дозволили їй вирізнитися серед оточення й залишитися в історії не тільки завдяки високому становищу королеви. Недаремно після смерті чоловіка-короля Генріха І Анна фактично виконувала обов’язки правительки європейської країни разом зі своїм малолітнім сином, королем Франції Філіпом. Вона підписувала державні документи “Анна Реґіна” та робила написи рідною мовою, не забуваючи свого походження.

Життя Анни у Франції було нелегким і сповненим тривог. Коли народилися діти, Анна виховувала їх у любові до своєї Батьківщини, розповідаючи про красу златоверхого Києва. Прищепила шанобливе ставлення до книжок, християнської моралі. За свідченнями самих французів, Анна принесла в галльську землю книжки, любов до знань. Після неї ще сім століть королі Франції, навіть не підозрюючи про її походження, присягалися на Реймській Євангелії, яку привезла Анна з Києва в Париж як посаг. Анна Ярославна мала кількох дітей: Філіпа, Роберта, Гуґо та доньку, народжену в 1055 році. Дослідники припускають, що молоду красиву дівчину хотіли силоміць видати заміж за нелюба, таким чином влаштовуючи державні справи. Але вона, не бажаючи того шлюбу, вирішила втекти до Києва, що бентежив її уяву з дитячих літ.

Так у 1074 році в Німеччині у Фірстенфельдбруку з’явилася дівчина. Шляхетного вигляду, набожна й мовчазна, вона прямувала на Схід. Із собою мала лише невеличкий дзвіночок на згадку про маму. До наших часів збереглася легенда, що королівській донці під час спочинку в дорозі наснився сон. Голос велів їй залишитися там, де задзвенить дзвіночок, заспіває півень і вона їхатиме на возі.

Так сталося, що на підступах до Пух жалісливий селянин запропонував підвезти молоду мандрівницю. Селянин прямував із ярмарку возом, запряженим волами, віз гостинці й півня. Коли вони минали церкву в селі, раптом задзвонили дзвони й голосно заспівав півень. Дівчина подякувала й вирішила залишитися. Оселилася в дуплі велетенської липи, яка росла біля церкви. Цю прекрасну легенду підтверджують картини, які прикрашають сучасну будову церкви.

Коло 35 років жила Едіґна в стовбурі липи. Молилася й роздумувала про Божі справи, живилася тільки рослинною їжею, в самоті проводила набожне життя. Всім людям, старим і малим, простого й знатного роду, вона допомагала в хворобах та біді. Маючи прекрасну освіту, навчала їх читати й писати, молитися. Наприкінці життя вона здійснила паломництво до Єрусалиму. Чутки про її шляхетне походження підтвердилися вже після її смерті. 1120 року Католицька Церква її беатифікувала, признавши блаженною.

У селі Пух існує церковне товариство «Едіґна», яке плекає пам’ять про свою Блаженну українського походження. До речі, кожна друга дівчина села носить ім’я Едіґна. У роки, які закінчуються числом 9, проводяться ювілейні вистави про життя та діяльність Блаженної. А щороку, 26 лютого, віруючі вшановують її пам’ять: до неї на прощу звідусіль з'їжджаються вірні, щоб під тисячолітньою липою та в малій сільській церкві віддати шану святій Едіґні, яку називають “дочкою Сходу і Заходу”.

Вірні баварці села Пух у молитвах просять Бога, щоб віднайти за посередництвом святої Едіґни загублені речі. А українці, які збираються біля її мощей, просять у спочилої доньки українсько-французьких князів, добра і злагоди для свого народу. Нехай під її тисячолітньою липою Схід і Захід знайдуть мир і спокій.

(за матеріалами преси та інтернет-видань)