Проголошення Року Святого Апостола Павла

У Римі, 26-го червня, у Папській Базиліці Святого Павла поза Мурами, розпочалось святкове тридення, присвячене святим Апостолам: Петру і Павлу. В четвер, 28-го червня, Папа Венедикт XVI проголосить Рік Святого Апостола Павла. Це спеціальний рік, присвячений Апостолу народів, з нагоди відзначення 2000-літньго ювілею від дня народження Апостола Павла. У році Святого Ап. Павла кожен християнин матиме нагоду краще пізнати особу „Божого співробітника” та невтомного проповідника Христового Євангелія, як і теж зможе поглибити апостольські писання, які залишив після себе цей посуд Божої благодаті.


 *********************
Для Ватиканського Радіо про життя Святого Апостола Павла підготував студент біблійного богослов'я Папського Університету Св. Григорія у Римі, Островський Роман.
  
Святий Апостол Павло

Існує багато на сьогодні літератури, за допомогою якої можемо поглиблювати своє духовне життя, робити його багатшим, наближаючись тим самим до Господа. Але основним джерелом духовності завжди залишається Святе Письмо. Якщо Євангельську Благовість ми читаємо з радістю, то Послання та Діяння Апостолів не є надто нам всім завжди зрозумілими. Чому так трапилося? Мабуть через специфічний спосіб викладу та важкі для зрозуміння терміни. Не є винятком щодо цього й Послання апостола Павлa.
Почнемо свої роздуми з дитинства Апостола, бо вважається, що саме воно має великий вплив на майбутнє життя людини.
Через місто Тарс у Кілікії, звідки Павло був родом, проходили важливі торгівельні шляхи (Діяння 21,39). Завдяки переданню Єроніма відомо, що батько Павла був з роду Веніямина. Також знаємо, що його сім’я займалася виправкою шкіри або ткацтвом, виготовляючи відомі кілікійські тканини із шерсті козлів особливої породи. Солдати і моряки надавали перевагу одежі, виготовленій саме із цієї тканини. Тому син з дитинства вчився ремесла батька.
Св. Павло отримав равинську та грецьку освіту. У ті часи відповідальність за освіту дітей лягала на батьків. Насамперед батьки навчали дітей напам’ять молитов і деяких псалмів. Крім цього був звичай посилати дітей до синагогальної школи (хазан). Коли дітям виповнювалось десять років, їх починали вчити усного Закону. Вивчення філософії та грецької культури не було популярним серед єврейського народу. Але дітей посилали до Єрусалиму, де равин Гамалиїл заснував школу, в якій викладались основи грецької філософії.
Про себе Ап. Павло говорить як про дитину молитви (Гал 1,15–16), яка була від утроби матері вибрана для Господнього служіння. Окрім цього він був єдиним сином. Можливо, його батьки не могли мати більше дітей і тому пообіцяли посвятити дитину Богові. При обрізанні сина батько вибрав ім’я, в якому висловив свої великі сподівання щодо нього. Він назвав дитя Савлом на честь царя, який головою вищий був над усіма в народі (І Сам 9,2) Але, на жаль, дитина росла хворобливою, тому її називали Павлом, що з єврейської означає “маленький”.
Як вже було згадано, майбутній Апостол Павло виховувався у благочестивій родині і батьки остерігались, щоб грецька філософія не змарнувала дитини. Знаємо, що у місті Тарс існував університет, відоміший, за університет в Афінах і Олександрії. З цього закладу вийшло багато знаних людей. Однак, батьки Павла віддають свого сина до учителя Гамалиїла (Див. Діяння 5,34–40), якому, як особистості, були притаманні такі риси: добре ставлення до язичників; любов до листування, яке він провадив по цілій імперії; простий підхід до закону; ратування за спрощення приписів; краще ставлення до жінок; толерантність у ставленні до грецької культури. Наука Гамалиїла назагал була поміркованішою і м’якшою, аніж наука фарисеїв. Тут варто зазначити, що Павло був вихований у строгому фарисейському дусі, який панував в його сім’ї.
Павло виявився найкращим учнем Гамалиїла (див. Гал 1,14). Після закінчення навчання він отримав можливість стати начальником синагоги в Єрусалимі. Саме там він зустрічається з християнами.
У латинян існує приповідка, що коли б диякон Степан не молився так ревно, то в нас не було б Павла. Саме особа Степана вплинула на майбутнього Апостола поган, і тому він часто згадує про нього у своїх посланнях (Гал 1,13; І Кор 15,9; Фил 3,6). Сім дияконів було обрано для допомоги апостолам, щоб вони служили бідним і вдовам. Серед усіх вирізнявся диякон Степан, який чинив чуда і знамення серед народу (Діяння 6,8). Це стало причиною зависті і нагодою для зведення на нього наклепу. Степана приведено на суд до Синедріону. Там він проголосив проповідь, яка для нас видається дивною і, може, й нудною, але для тодішніх євреїв вона звучала досить промовисто. Почав її диякон із розповіді про Авраама і Мойсея, а тоді перейшов до оповідей про Месію, закінчив свою проповідь жорстокими, але справедливими словами: “Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!” (Діяння 7,51), і, підвівши погляд вгору, додав: “Ось бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!” (Діяння 7,56). По цих словах його було побито камінням. Савло був при цьому, він стеріг одежу вбивць Степана. Після цієї події почалися гоніння на цілу Церкву, що змусило її розсіятись по Палестині, а звідти й по цілій імперії. Таким чином, Церква відкрилася для язичників, які з радістю її прийняли.
Ревний щодо старозавітнього закону, Павло береться сам переслідувати Церкву. Але це стало початком його навернення. Павлові, для того щоб могло розпочатись його внутрішнє самозцілення, треба було спершу осудити і знищити самого себе. Навернення Павла змінило все його подальше життя. Про це він тричі згадує у книзі Діянь Апостолів (Діяння 9,22.26). Але перед цим він, “… дишучи погрозами й убивством на учнів Господніх, прийшов до первосвященників…”. Ці слова свідчать про людину, яка не володіє собою через ненависть. Це та ненависть, яку відчував до себе Ісус, яку зазнали перші християни.
Павло бере в садукеїв дозвіл ув’язнювати всіх учнів та послідовників Христа, що жили в Дамаску, одному з найбільших юдейських центрів. По дорозі до Дамаску з Павлом і з його супутниками стається дивна подія. Усі побачили світло, але лише Павло чітко чув слова, зверненні лише до нього. Після пережитого Павло кардинально змінився. Найперше він почав проповідувати у синагогах (Діяння 9,20), проповідувати не філософію чи богослов’я, але Особу Ісуса Христа, Котрого зустрів. Це і є правдивою різницею між теоретиком та переконаним віруючим. Адже те, що сталося з Павлом, не було результатом його уяви. Його сліпота протривала три дні, які Павло провів у пості… А слова, якими він молився, ілюструють духовний бік його переживань. Основна причина його переміни після зустрічі з Христом — внутрішній конфлікт, який виник у результаті отримання освіти. Про це апостол Павло говорить у Діяннях 26,5. Також на апостола Павла вплинуло й те, що на нього, як на єдину дитину, батьки покладали великі надії, а надмірні сподівання часто можуть придавлювати людину й викликати ненависть до оточуючих. Ця закрита ненависть переносилась на інших, а м’яке й повне компромісу навчання Гамалиїла викликало в юнака внутрішнє сум’яття. Отож, коли Павло побачив лице Степана, яке сяяло немов в ангела, в його душі могла виникнути ненависть. Будучи начальником синагоги, він вибирає найкращий шлях — шлях захисника віри. Часто трапляється так, що чим сильнішим є наше стремління до внутрішньої зміни, тим сильнішим є її придавлення і стримування. Коли Павло осліп, він став беззбройним і мусив підкорятися, не маючи сили виступати проти когось чи чогось. Ісус вдарив його в болюче місце, сказавши, що “тяжко йти проти рожна” (волом, коли його впрягали у ярмо, керували за допомогою гострого рожна). Павло виявився готовим до прийняття ярма Христового Царства (Мт 11,29–30).
Психологія ствержує, що наше суспільство перебуває у стані розпачу, розсіяння. На це є багато причин. Одна з них полягає в тому, що доки ми не прийматимемо себе такими, якими є насправді, і відкидатимемо правду про себе, — доти будемо відчувати вину, доти вона буде нас переслідувати. Але, якщо хтось людину направить до початку, чи, правильніше, до кореня її проблеми, так, що вона зрозуміє причину свого болю — людина зазнає великого полегшення. І тому те почуття ненависті, яке Павло відчував раніше, перегоріло і змінилося на любов, про яку він так гарно пише у І Кор 13.
Мученицька смерть диякона Степана і зустріч з Ісусом стали для Павла тими потрясіннями, які змінили тип його мислення і ціле його життя. І ось, ця кардинально перемінена людина, йде проповідувати Царство Боже за словами Рим 5,5. Він стає апостолом Ісуса, Котрого сам переслідував. Багато разів Павло зазнав побиття і каменувань, але завжди був готовим терпіти за віру.
Як вже зазначалось, після переміни Павло, не гаючи часу, йде проповідувати. Перш за все — подається в Аравію. Проповідуючи там три роки, він духовно укріпився і зріс. Тоді повертається до Єрусалиму, де відвідує апостола Петра. З ним він перебуває п’ятнадцять днів. Далі шлях Павла проліг через Сирію і Килікію — його рідні сторони, а тоді звернув в Антіохію, де мали відбуватися Олімпійські ігри. Нагородою на цих змаганнях був вінок з оливкових галузок. Недарма в посланні до Коринтян Павло згадує про це (Кор 9,24–27), адже в Коринті також кожних два роки відбувалися спортивні ігри, Істмійські.
Апостол Павло навчав про те, що його оточувало (про будівництво і будинки, про спорт і мореплавство, про військову службу...), пристосовуючи все це до життя людей. Його творипослання є дивовижними і, водночас, добрими прикладами для нас, бо є постійно актуальними.
Свій шлях Павло завершує, засвідчивши про Христа мученичою смертю, яку прийняв з радістю. Це був муж гідний наслідування. Про нього говорили, що він був неначе черв’як перед Богом, і, як лев перед людьми. Бо хто не горить сам — не може запалити іншого.
У юдейських мудреців існував звичай на кінець дискусії запитувати: “А що ми можемо сказати про це?”. Тобто, кожне навчання повинно мати практичне застосування. І тому декілька зауваг: життя Павла і його наука були нероздільно пов’язані між собою. Його зустріч з Христом стала переломною. Як кажуть мудреці: “Не поламавши, не зремонтуєш”. Подібне сталося і з апостолом Павлом. Він помер для всього, що ще недавно було важливим для нього, але зате тепер він був сильним, коли був слабкий, багатим — коли був бідний, і побачив, що, нічим не володіючи, — володіє всім. Він змінився!!!
Після всього сказаного запрошуємо дорогих читачів до самостійного дослідження вчення апостола Павла, заохочуючи його ж словами з послання до Еф 3,20–21: «А тому, хто може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою, - йому слава в Церкві та у Христі Ісусі по всі роди на віки вічні. Амінь.»