800-літній Ювілей навернення Святого Франциска

Сьогоднішні відвідини до Асижу Святіший Отець Венедикт XVI присвятив 800-літтю навернення Святого Франциска. Це один із основних заходів, проведених під час так званого «Року навернення», який триває з жовтня 2006 до жовтня 2007 року. Ставлячи в приклад Св. Франциска - як наверненої людини – Церква за допомогою різних молитовних заходів, організованих протягом цього року, хоче спонукати нас до роздумів про наше особисте навернення.


Святий Франциск в особливий спосіб втілив у своєму наверненому житті євангельське блаженство миротворців: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Свідчення його життя до сьогодні є прикладом для всіх тих, хто дбає про збереження миру, про захист природи, хто прагне діалогу між людьми, між релігіями і культурами. Але важливо підкреслити, що саме через своє навернення, тобто через радикальний вибір Христа, Франциск міг усвідомити і проповідувати ту братню любов, до якої покликані всі люди.

Навернення – це шлях віри, це дозрівання душі до тієї Правди, яка для нас є ріднішою ніж ми самі. Грецькою мовою слово навернутися означає «передумати, змінити свою думку», тобто означає покласти під сумнів свій власний та загальний спосіб життя, означає дозволити Богові перемінити принципи нашого життя, не керуватися більше загальноприйнятими критеріями. Навернена людина немов би починає дивитися на своє життя очима Бога: намагається робити добро, навіть тоді, коли їй це не вигідно, не звертає уваги на осуд інших людей, тому що її цікавить насамперед, якою вона є перед Богом.

Але важливо пригадати, що така зміна життя випливає не з дотримування правил, законів і приписів, а насамперед з тісної живої злуки з Христом і, отже, з Богом. Дуже часто люди, які щиро бажають навернутися до Христа, штучно і силоміць намагаються зробити себе добрими. «Навернення» (метаноя) означає якраз протилежне: означає відмовитися від самодостатності, усвідомити і прийняти свою вбогість, прийняти прощення і опіку Бога. Ненавернена людина – це людина, яка є духовно чутливою і постійно переживає, тому що змушена порівнювати себе і своє життя з іншими: «Я добріший, чи гірший від інших?». Навернена людина у всьому довіряється любові Бога, власне любов стає критерієм і міркою для всього її життя.

Тут варто пригадати також про соціальний аспект навернення. Безумовно, навернення торкається глибини душі кожної людини, це дуже особистий факт. Навернена людина говорить: «Я відмовляюся від формули «жити як всі», і перед Богом віднаходжу своє власне «я», мою особисість і відповідальність.» Але віднайти себе самимх ми можемо тільки в стосунках з іншими. Тому наше «Я» знову повинно відкритися на ближнього, у всій його глибині, і таким чином створюється нове «МИ». Це не означає пристосовуватися до інших у всьому, а навпаки, разом з іншими шукати Бога. Саме цей шлях вибрав Святий Франциск з Асижу.

Як могло статися, що молодий вродливий і багатий юнак вибрав дорогу вбогості і терпіння?


Перенесімся думкою до Асижу на вісімсот років назад. Одного вечора, це було десь між 1205 і 1206 роком, молодий юнак задумливо проходив по місту. Він думав про своє життя, про свої 25 прожитих років. Чому б йому не бути задоволеним тим як він прожив? Він все мав, нічого йому не бракувало. Але душа прагнула чогось іншого: прагнула волі, мрії, співу..., а не блідої і ситої забезпеченості. Він прагнув пригод, його приваблювала військова кар’єра... Як кожен з нас, він був спраглий радості. Місцеві свята? – Та ні, після них Франциск завжди відчував тільки пустку в душі. Справжня радість не приходить від речей банальних і нетривких – це він вже добре знав.


Занурений у своїх думках Франциск намагався знайти свою дорогу в житті. Останнім часом у чутливу і щедру душу юнака запали слова Христа: «Більше щастя давати, ніж брати» (Діяння 20,35). Це були перші кроки на шляху до навернення Франциска, вони повільно готували його до кардинальної переміни. Цю переміну спричинило декілька подій в його житті. Одна з таких подій відбулася під час молитви Франциска перед Розп’яттям у церковці Св. Дам’яна. Ось як розповідав про цю подію один із братів:


«Франциск в той часу вже був не таким, як раніше... Його душа прагнула зустрічі з Кимось, кого він ще не знав... Одного разу він проходив біля зруйнованої і всіма забутої церкви, це була церква Св. Дам’яна. Франциск відчув велике бажання зайти і помолитися. Він заходить до храму і падає навколішки перед Розп’яттям. В один момент Франциск відчуває в собі велику зміну: не тільки в душі, але й у тілі – це був вплив Божественної Ласки. І що стається в цей момент? – Христос, зображений на Розп’ятті, починає рухати губами і промовляє до нього: «Франциску, іди і відбудуй мій дім. Бачиш, він весь зруйнований».

Слухаючись слів Розп’ятого Христа, Франциск відразу починає в буквальному значенні відбудовувати церковцю Св. Дам’яна та інші церкви. Але чи Христос говорив тільки про таку – про матеріальну відбудову храму? – Перед Франциском стояло набагато більше завдання: духовно відбудувати, тобто відновити життя Церкви. Але цього Франциск ще не усвідомлював: в той час слова Христа були для нього насамперед закликом до цілковитого навернення. Саме це навернення привело до того, що Франциск перейнявся переживаннями і турботою Христа про свою Церкву.

Власне першим даром, який отримує Франциск під час молитви перед Розп’яттям, була цілковита переміна. Отже, перед тим як отримати покликання відбудовувати храм і відбудовувати людей, зустріч з Христом стала для Франциска особливою Ласкою, яка відбудувала, тобто перемінила його самого. З того часу його душа постійно була перейнята співчуттям до Розп’ятого Христа.