«Виховання – надія на майбутнє»

Для програм Радіо Ватикану своїми міркуваннями про потребу співпраці школи, сім’ї і Церкви в сучасних умовах поділився львівський єпископ-помічник РКЦ в Україні Мар’ян Бучек, Голова Комісії у справах сім’ї Римо-Католицької Єпископської Конференції України:

«Часто замислюємося над тим, яким повинно бути виховання молодого покоління – наших дітей, внуків чи сусідів. Шукаємо готових зразків, створених попередніми поколіннями, але не завжди вдається скористатися з їхнього досвіду. Досить подивитися на висловлювання молодих вчителів, особливо вихователів, як намагаються дати щось нового, а водночас – неперевіреного.

Часто чуємо, як молодь зі смутком і турботою визнає, що не мала добрих вчителів і вихователів. Молодь каже: “Ми мали доброго вчителя, який кваліфіковано, як фахівець, викладав нам даний предмет. Проте він взагалі нами не цікавився, йому було байдуже до всього, поза його предметом.”

Учитель повинен бути добрим фахівцем у своїй галузі й одночасно вихователем, який зауважить молоду людину. Через спостереження, а часом запитання зорієнтується, чи бракує чогось його учневі і чи не потребує він допомоги або поради.

Сьогодні надзвичайно розвинені засоби масового інформації не сприяють доброму формуванню правильних характерів молодого покоління, тому вчителям потрібно тісно співпрацювати з батьками. Батьки, часто заклопотані матеріальними статками, віддаючи до школи своїх дітей, не цікавлячись вихованням вдома. Засоби масової інформації показують несправжнє життя людини на землі, а молодь безкритично це наслідує, бо не має ще власного розпізнання. Ось садівники, коли хочуть, щоби молоде деревце росло прямо і в майбутньому стало добрим плодовим або будівельним деревом, то протягом певного періоду ставлять біля нього кілки щоб підтримати його в прямій позиції. Подібним чином необхідно і нам поводитися з молодою людиною, щоби випрямити її точку зору на світ.

Спостерігаємо багато негативних прикладів виховання, коли родичі безтурботно дають підліткам гроші, не цікавлячись, на що вони їх витрачають. Маємо багато негативних прикладів поведінки батьків. Наприклад, дванадцятилітня дівчина просить, щоби мама дала їй гроші до перукаря і на косметичку, бо йде з подругами на дискотеку. Мама дає гроші, не замислюючись і не цікавлячись тим, що відбувається на дискотеці. Безконтрольна молодь не спроможна самостійно вибирати добрі вчинки, не бачить, що їй загрожує чи є небезпечним.

Великий Папа Іван Павло ІІ під час різних зустрічей з молоддю повторював: “Ви мусите бути до себе вимогливими, навіть якщо інші від вас не вимагають”. Це твердження Папи залишається актуальним. Львівському римо-католицькому митрополитові св. архиєпископові Йосипу Більчевському належить такий відомий вислів про виховання молодого покоління: “Якщо завчасно скосити зелене збіжжя, то з нього залишиться тільки сіно і воно ніколи не дасть зерна.” Так само, якщо ми не виховаємо молодь до відповідальності, то не підготуємо її для майбутньої праці задля добра народу чи сім’ї. Нам потрібно знати, що за декілька чи кільканадцять літ теперішня молодь і діти займуть багато посад і реалізовуватимуть завдання, які нині виконуємо ми. Кожен з нас, старших, хоче передати до добрих рук те, чим тепер займається.

Усе виховання молодого покоління залишено школі, яка мусить справитися з тим завданням. Школа з усією відповідальністю намагається це осилити. Історія зобов’язує нас, старших, виховувати повноцінних майбутніх громадян держави, в якій будуть жити наші вихованці. Молоде покоління дуже спостережливе, тому часто наслідує старших. Ми повинні стати справжніми свідками того, чого навчаємо і як ми себе поводимо. В дидактичній та виховній роботі старше покоління мусить від себе вимагати працьовитості, сумлінності і справедливості.

Вважається, що повинна бути співпраця між школою, сім’єю і Церквою. Усі вони задовольняють потреби молоді. Сім’я вчить відповідальності за себе та ближніх. Школа дає знання, необхідні для дальшої самостійної праці. Церква формує сумління майбутніх батьків, матерів і громадян країни. Від гармонійної співпраці цих трьох інституцій залежить успіх у вихованні справжньої людини, яка відрізнить добро від зла і зможе застерегти себе від небезпек, що їй загрожують. Часто Церква є посередником між сім’єю і школою у вихованні і навчанні молоді. Вчення Церкви черпає зразки зі Святого Письма, повчань Отців Церкви і Пап. Протягом століть Церква провадить католицькі школи і має напрацьовані форми виховання і навчання в релігійному і патріотичному дусі.

Виховуючи молоде покоління, мусимо вберегтися від помилки, якої не раз допускаємося, виховуючи людину односторонньо. Вона здобуває багатогранні технічні і фахові знання, а бракує їй морального виховання. Чимраз частіше люди скаржаться, що високоосвічені спеціалісти ставляться до людини як до комп’ютера, а не як до живої істоти. Цей закид відноситься не лишень до лікаря, а й до всіх нас. Це наслідок переважання техніки над людськістю, яка втрачає значення у сучасному світі.

Характерно, що в цьому, як кажемо, технічному світі, дуже багато людей різних спеціальностей дуже охоче збираються на духовні зустрічі. Вони звертаються з таким проханням до священиків, бо прагнуть зміцнитися духовно, очистити свій розум від надмірної матеріальності. Під час днів зосередження чи реколекцій для осіб окремих професій кожна зустріч приносить втіху. Наприклад, у Львівській архидієцезії регулярними стали такі зустрічі з педагогами.»
 
(Для Радіо Ватикану з польської мови переклав К. Чавага, Львів
Повністю ця стаття у двох варіантах опублікована в: “Jasna nadzieja na przyszłość” – „Radość Wiary”, №1 2007(Lwów); “Wychowanie młodego pokolenia – jasną nadzieją na przyszłość” – „Głos Nauczyciela”, nr. 11-12 2006 (Drohobycz).)