Виступ Владики Мар'яна Бучека, єпископа-помічника Львівського, прочитаний на ХХІІ Міжнародному Конгресі Родин у Києві.

Від 9 до 11 травня у Києві тривав ХХІІ Міжнародний Конгрес родин, який проходив під гаслом «Родина – спільнота любові». У відкритті ХХІІ Міжнародного конгресу родини брали участь, серед інших, Апостольський Нунцій в Україні, архиєпископ Іван Юркович, який прочитав привітання та благословення Папи Венедикта ХVI, Глава УГКЦ Блаженніший кардинал Любомир Гузар, Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет, голова Наглядової ради Міжнародного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко та інші. Були також прочитані привітання від Президента України Віктора Ющенка, а також від Конференції Римо-Католицьких Єпископів України звернення єпископа Мар’яна Бучека та Предстоятеля УПЦ МП, Митрополита Володимира.

Пропонуємо вашій увазі виступ Голови Комісії у справах сім’ї Конференції Римо-Католицьких Єпископів України, єпископа-помічника Львівського владики Мар’яна Бучека, прочитаний у перший день роботи Конгресу:


РОДИНА ЯК УНІВЕРСАЛЬНА ВАРТІСТЬ.

Дякую за запрошення на ХХІІ Міжнародний конгрес родини під гаслом: «Родина – спільнота любові».


Родина - це чоловік-батько, дружина-мати і діти – це фундамент, на якому збудоване справжнє подружжя. У цьому подружжі з’являється на світ нове життя, яке батьки приймають і виховують. Кажуть, що подружжя це любов, яка налаштована на батьківство. Родина - це початкова клітина суспільства, яка опирається на природньому праві, встановленому Богом-Творцем. Це право зобов’язує всіх людей, не зважаючи на релігійність, на приналежність до будь-якої культури чи континенту, на якому живе людський рід. Люди, які пристосовують своє родинне життя до раз встановленого права, безпечно і без більших перешкод ощасливлюють себе і виховують нове покоління.

Церква Христова вчить незмінних віками принципів, якими жило на світі і розвивалось людство. Натуральне (природнє) право, на яке опирає своє буття родина, постійно є під загрозою зовнішніх чинників. Сучасні засоби масової інформації часто руйнують родинне і суспільне життя замість допомагати батькам виконувати їх обов’язки.

Родина - це те місце, де молодому поколінню передаються релігійні і патріотичні традиції. Від батьків, особливо від матері, залежить, чи нове покоління буде вміти жити традицією, релігією і культурою предків. В історії маємо приклади, коли народ не мав своєї державності, однак передав традиції новому поколінню. Прикладом є ізраїльський народ, польський народ під окупацією інших держав і український народ, який багато віків був українським народом без власної державності.

Кожна родина виховує своїх дітей для себе і суспільства, в якому живе. Від батьків залежить, скільки дітей є в кожній родині. Батьки готують своїх дітей до відповідальності і за майбутнє світу і своєї країни.

В родині нові покоління здобувають риси, потрібні до майбутнього життя у суспільстві. В багатодітній родині діти змалечку у природній спосіб, без надмірних зусиль присвоюють собі такі риси, як альтруїзм, допомога іншим, толерантність. Дитина знає, що завжди треба думати про інших, а не тільки про себе.

В родині, де з вини або для зручності батьків є лише одна дитина, часто ця дитина важко набуває позитивних рис, виростаючи з іншими дітьми. Всі суспільні риси вона мусить здобувати, навчаючись від інших. Завжди треба їй пояснювати, чому потрібно дбати про іншу людину. В школі вчителі і катехити мають багато проблем з учнями, які не мають братів і сестер.

Папа Бенедикт XVI так висловився 2 лютого 2006 року у «День життя» в Італії: «Багатодітні родини потребують підтримки всього суспільства. Велика родина, в якій виховується кілька дітей, дає виразне свідчення віри, відваги і оптимізму. Більше того, багатодітні родини для суспільства є справжнім джерелом багатства, оскільки без дітей немає майбутнього». Також папа закликав всі країни світу запустити в дію відповідні суспільні і правові засоби, щоб ефективно підтримувати багатодітні родини.

XX і нинішнє XXI століття не сприяють багатодітній родині, а навіть насильно насаджують модель родини з однією дитиною. Пропагується новий стиль життя, де дитина є перешкодою для професійної кар’єри матері, перешкодою до свободи молодого подружжя. Подружжя, які ідуть за таким мисленням, за якийсь час звикають до такого стилю життя. Маючи одну дитину, намагаються зняти для неї зірку з неба і безкритично піддаються всім дитячим забаганкам. Таким чином, дитина вдома живе нереальним життям і коли в школі чи суспільстві вона зустрічає труднощі, часто губиться. Батьки не знають, що таким чином кривдять своє улюблене потомство.

Людина, вихована в такій ментальності, не може зрозуміти, чому має прийняти нове життя, яке зачалось у подружжі і легко погоджується на вбивство ненароджених, що є порушенням заповідей Творця і приносить шкоду жінці, яка на це погодилась. Гедоністична ментальність призводить до того, що людина з таким переконанням легко допускає евтаназію на хворих або невиліковних, чого негативні наслідки маємо у Західній Європі.

Людство видає дуже великі кошти на порнографічну індустрію, яка остаточно нищить психіку молодих людей і призводить до різних відхилень в житті. Загальносвітова індустрія аборції намагається нав’язати людині свій погляд на життя, його оборону і охорону. Це призводить до багатьох фізичних і психічних хвороб, від яких людині важко вилікуватись.

Завданням Церкви є проголошення науки про загрози, не зважаючи на те, чи ця наука подобається світові, чи ні. Прикладом турботи про людину є Слуга Божий Йоан Павло ІІ, який не звертав уваги на критику, а після смерті, з соромом визнано, що це папа мав рацію а не засоби інформації, які його критикували.

В давні роки говорили, що кожна родина повинна мати принаймні троє дітей: одну дитину для себе, другу – для Батьківщини і суспільства, а третю – для Бога, тобто Церкви. Нині третій аргумент слабне, при філософії використання всього тільки для себе слабшає і другий аргумент, а отже залишається перший, котрий не раз має трагічні наслідки. Ми є свідками того, як країни Європи вилюднюються: на заході через добробут, а на сході через економічну кризу. Зараз в Європі поширюється брак наступності поколінь, на поверхню випливає проблема утримання старшого покоління, пенсіонерів, яке налічує щораз більше людей, а кількість молодих людей, які могли б їх утримати, зменшується. Старші батьки не зможуть розраховувати на допомогу своєї єдиної дитини, якій доведеться утримувати також свою родину.

Демографи б’ють на сполох: якщо і надалі знижуватиметься народжуваність, то у Європі за 20-30 років буде на декілька десятків мільйонів людей менше, ніж зараз. Християнська Європа не розробила моделі родини на ХХІ століття, а з іншого боку не хоче прийняти природного Божого права, прикладом чого є відмова вступу до Європейської конституції. Сполучені Штати як багата країна рятуються напливом емігрантів з різних континентів, збалансовуючи таким чином зниження народжень. Європейські країни, які пробували залучити емігрантів з іншого континенту, мають проблеми з асиміляцією своєї культури і релігії з релігією та культурою нових прибульців (емігрантів). Народжуються конфлікти, брак довіри і непорозуміння між постійними мешканцями (автохтонами) і прибульцями.


Часто складається враження (здається), що людство стоїть перед проблемою дітності, як людина перед відчиненими дверима і запитує, як їх відчинити? Відповідь дає історія життя людства, яка подає випробувані зразки життя подружжя і родини.

Завданням кожної Держави і Церкви є затримання тенденції зниження народжень в Європі через розумну політику. Великий папа, захисник родини, Йоан Павло ІІ в «Листі до родин» писав, що «родина мусить бути підтримувана аби вона фактично могла бути визнана спільнотою початковою і в певному сенсі суверенною. Її суверенність є необхідною для добра суспільства. Справді суверенний і духовно міцний народ завжди складається з міцних родин, родин свідомих свого покликання і ролі в історії.» Різного виду Міжнародні Конгреси інформують нас про загрози, але не завжди переконують суспільство чи владу до швидкого реагування на ці загрози і безправ’я.

Суспільство, яке старіє, не пришвидшує розвиток господарства, бо не потребує багатьох нових речей, хіба-що ліків і медичного догляду. Молоді суспільства, особливо діти, молодь і молоді подружжя, дають розвиток господарству даної країни. Керівництво повинно це зауважити і використати для добра і майбутнього свого народу. Треба дивитись з перспективою, а не жити лише сьогоднішніми проблемами браку всього. Треба трохи відваги у мисленні і діях парламентам наших країн. Не біймось приймати дітей у родинах, спробуймо впливати на засоби інформації, щоб пропагувати культуру життя, до якої нас заохочував Йоан Павло ІІ. Перестаньмо фаворизувати культуру смерті, яка нас нічому не навчила: бачимо, що гинемо, а нічого не робимо, щоб врятуватись.

Сьогодні, в добу великого розвитку аборційних технік і гормональних аборційних препаратів, в добу знищення природного середовища, в якому живе людина, з’являється інша загроза людському життю – велика кількість неплідних подруж.
Молодь, яка виходить в дорослий вік і прагне створити здорові сім’ї, бачить згубні наслідки вчинків своїх дідів і батьків. Вона знає, що обтяжена наслідками вживання гормональних антиконцепційних засобів, яке відбивається на їхньому здоров’ї. Молодь сама прагне оздоровити те, що не є природнім.

З’являються нові рухи, які підтримують молодь і подружжя (Родина Родин, Родина Назаретанських Родин, Домашня Церква, Рух ОАЗ, Рух Чистих Сердець Молоді і Подруж). Ці рухи об’єднують християн, які допомагають собі розв’язувати спільні проблеми, матеріальні і духовні. Вони беруть участь в спільних іграх, разом відпочивають, проводять відпустки. Труднощі, які переживає багато родин, легше розв’язати в групі, яка взаємно розуміється і має такі самі проблеми.

Великою загрозою сучасної української родини і родин в деяких країнах середньо-східної Європи є праця за кордоном одного або і двох батьків. Дітей часто залишають дідусям або комусь із родичів. Діти, які виховує один із батьків, не мають зразка повної людяності, їм чогось бракує у здобуванні рис, потрібних у майбутньому відповідальному житті. Подружжя, яке кілька років не є з собою, втрачає почуття єдності і тривалості родини. Тому так часто вони покидають одне одного і сім’ю. Найбільше від того потерпають діти. Прикладів маємо аж забагато, тільки люди не хочуть в це повірити.

Безвідповідальними є батьки, які не контролюючи, дають дітям і молоді гроші для заспокоєння їхніх потреб. Часто саме тут починається трагедія молодої людини. Вона купує наркотики, алкоголь, сигарети і тим самим нищить свій молодий організм. Великою проблемою є безкритичне користування молоді з Інтернету, який замість допомагати у здобуванні знань про людину і світ, часто спотворює психіку. Якщо батьки вчасно не проконтролюють того, що дивляться діти, то в недалекому майбутньому виявиться, що психіка дитини хвора.

Останніми роками у багато разів зросло число злочинів, вчинених неповнолітніми. У великій мірі це вина нас, дорослих, які не вберегли їх перед брутальними сценами у фільмах та Інтернеті.

Молоде покоління мусить мати накреслену програму свого життя, яка вимагає зусиль в її реалізації. Молодь любить і цінує такого вихователя чи катехита, який багато від них вимагає.

Батьки, стурбовані матеріальними справами, не можуть, а часом і не здають собі справи, як важливо підготувати молодь до подружжя. Сьогодні молодь швидше дозріває до подружжя фізично, а психічно і духовно вона до цього не готова. Часто подружжя і сім’я уявляється їм так, як це показують у фільмах. Молодь не підготована до прийняття обов’язків за себе та інших. Їй бракує мотивацій, щоб взяти на себе завдання щодо суспільства, Церкви чи Батьківщини. Молоде покоління має бути готове до радісного прийняття нового життя.

Час, в якому живемо сьогодні, не сприяє інтеграції родинного життя, кожен дбає про своє. Бракує часу на спільну зустріч подружжя з собою, чи дітей з батьками. Церква постійно вчить, що така можливість є в неділю, коли вся родина може прийти до храму на молитву, щоб зустрітися з Богом, отримати його благословення. Неділя це день, коли можна зустрітись за одним столом вдома і поспілкуватись. Батьки повинні знайти час на гру і розмову з дітьми. Часто чуємо, що діти не бачать одного з батьків цілими днями, бо той працює позмінно. Якщо батьки довший час працюють за кордоном, то ситуація є ще важчою для дітей, особливо малих.


Великою проблемою є розлучення, коли подружжя далі не може жити із собою. Причин цьому багато. Це особиста трагедія подружжя, яке не дотримало вірності, яку обіцяли собі в день шлюбу. Часто причиною є довша розлука через працю за кордоном. Умови, в яких живуть віддалені від себе. Найбільше з приводу розлучення потерпають діти. Це залишає в їхній психіці тривалий слід на все життя.

З цією проблемою пов’язане також виховання дітей одним із батьків. Це створює матеріальні і духовні труднощі. Тоді дитина виростає особою, яка набуває рис тільки одного з батьків, що в майбутньому негативно впливає на його поведінку.

В сьогоднішньому світському суспільстві збереження подружньої єдності не є легким без допомоги надприродніх засобів. Якщо подружжя бере участь в житті Церкви, то тут знайде рецепт на спокійне і щасливе життя. Воно вчиться зі сторінок св. Письма, як потрібно будувати взаємну любов і пробачення, які є основою тривалості подружнього життя.

Церква вчить, що зразком для кожної родини є свята Родина з Назарету. Як сказав папа Павло VI 5 січня 1964 року: «У Назареті під оком Марії мусимо наново вчитися справжнього знання про життя і найвищі мудрості Божих прав. Як же потрібен нам урок мовчання в нашому сучасному житті, сповненому неспокою і напруги, серед шуму і галасу. Нехай Назарет навчить нас, чим є родина, її спільнота любові, її сувора і проста краса, її святий неподільний характер. Вчімося від Назарету, що виховання в родині є дороге і нічим його не замінити, і що у суспільній сфері воно має першочергове і незрівнянне значення ».


Варто зробити все, щоб у сьогоднішній людині збудити бажання задивитися на приклад життя багатьох добрих і вірних подружніх пар. Потрібно показувати подружжя, які багато років прожили разом і влаштовувати ювілеї, щоб показати молодим, що є можливим тривання в єдності ціле життя. Потрібно змінювати ментальність людей, щоб вони шанували багатодітні сім’ї і кожне зачате життя. Мусимо переконати молодих, що в подружжі не матеріальні справи є найважливішими, а взаємна довіра і відповідальність за прийняте рішення.

Зло завжди є галасливе і вміє себе рекламувати. Досить згадати марші рівності, які насильно нав’язують суспільству, інші, ніж досі було прийнято зразки життя. Пропагуються одностатеві подружжя, які не можуть мати власних дітей і не будуть примножувати число громадян даної країни.

Люди, які живуть християнською традицією і які визнають натуральне (природнє) право, повинні самі боронити ті вартості, в які вірять і згідно з якими хочуть виховувати своїх дітей. Вони мають право і обов’язок демонструвати ці вартості світові. Вони повинні старатися в засобах інформації поширювати культуру життя і цивілізацію любові, до якої багато років закликав нас незабутній папа Йоан Павло ІІ.

Підсумовуючи наші рефлексії, бачимо, що повна родина, яка складається з чоловіка-батька і дружини-матері дає можливість виховання у повні людяності нове покоління, яке перейме відповідальність за світ і Церкву. Родина повинна одержати від державних інституцій необхідне законодавство, щоб вона могла подолати обов’язки виховання нового покоління.

На тему родини, її завдань щодо суспільства можна говорити багато, наводячи приклади позитивні і негативні. Ми зосередились на деяких аспектах і постарались засигналізувати те, що найважливіше. Нехай цих кілька рефлексій допоможуть нам подивитись на родину і подружжя, як на початкову клітину суспільства, без якої не було б на світі нас та інших людей».


(для Радіо Ватикану, К.Чавага, Львів)